Золото Міжнародного турніру з французького боксу SAVAT – поповнило скарбничку досягнень мешканки Дубенщини
Днями у столиці Угорщини в Будапешті відбувся Міжнародний турнір Budapest OPEN з французького боксу SAVAT. У даному турнірі взяли участь спортсмени з 16 країн світу.
Україну в складі збірної представляла мешканка Дубенщини Анастасія Коновальчук та троє вихованців спортсменки – Сергій Котяй, Роман Перець  та Андрій Приступа. Млинівчанка пройшла складні поєдинки і, перемігши у фіналі бельгійку, здобула золото турніру.
Журналістка Інформаційного порталу міста Дубно зустрілась з спортсменкою та поспілкувалась про її життєвий шлях та шлях до перемоги на Міжнародному турнірі.
– Анастасіє, розкажіть як розпочинались твої кроки у спорті?
– Я народилась та виросла в Млинові. У дитинстві я була однією дівчинкою серед 16 хлопців-однолітків, і відповідно я гралась у хлопчачі ігри. Із самого дитинства брала участь у всіх шкільних спортивних заходах, змаганнях. Всі займались в різних секціях і, звісно, я теж шукала себе. А в дев’ятому класі відправилась в секцію рукопашного бою, яку в Млинові вів Петро Миколайович Осипенко. Після мого приходу минуло два роки – і він, на жаль, помер. Але прив’язаність до єдиноборств у мене залишилась, і вступивши до вузу, розпочала пошук секції кікбоксингу: знайшовши – почала наполегливо займатись.
– Скажіть, як відреагували Ваші батьки, що Ви обрала такий «не дівчачий» вид спорту?
– (Посміхається – прим.ред). Мої батьки дуже люблячі й чуйні. Вони постійно за мене хвилюються й по-батьківськи застерігають. Постійно нагадують, що я дівчинка й такий вид спорту обрала. Звісно, я заспокоювала та йшла далі на тренування, змагання, спаринги. Зараз, усвідомлюючи який спортивний шлях я пройшла, вони питають тільки, чи в мене все гаразд й радіють моїм досягненням.
– Звісно, одна справа йти до поставленої цілі в спорті, а інша – займатись тренерською діяльністю. Розкажіть, з чого розпочалась тренерська кар’єра?
– Знаєте, як би казусно не звучало, але стартом моєї тренерської кар’єри став коронавірус. Все розпочалось з того, що почали закривати спортзали в зв’язку із карантинними обмеженнями, але змагання в збірній ніхто не відміняв. Тому мої тренування перемістились на місцевий стадіон. Діти приходили і тиждень десь за мною спостерігали, як я тренуюсь. А потім хлопчина такий років 7-8 підійшов й каже: «А навчіть і нас так». Я відмовила, бо казала, що мені не до цього – у мене скоро змагання. Але через декілька днів до мене знову підішли діти – їх там було вже шестеро. Я знову відмовила, бо зовсім не планувала тренерську кар’єру, але коли їх прийшло десятеро і почали просити їх навчити, то я жартома їм почала показувати елементарні рухи. От і розпочалось: «А можна ми завтра ще прийдемо, і післязавтра прийдемо тренуватись?». Коли почало приходити двадцять дітей і ми з ними з червня по жовтень займались на стадіоні, і постало питання, а що далі. І я бачу, що ці декілька місяців дали результат і вони щось вміють. Та й батьки почали телефонувати до мене і просити, щоб далі я з ними займалась бо діти почали мінятись в кращу сторону. Я вагалась, бо є основна робота, збірна, але одну зиму ми були в 3 школі, а на літо перейшли на стадіон. У жовтні знову постало питання, де тренуватись, в мене опускались руки, але ми перейшли у гімназію. Почалось літо і ми знову пішли на вулицю, діти попри спеку ніколи не пропускали занять. Ті, хто прийшли одними із першими, ось вже показали гідний результат на Міжнародному турнірі Budapest OPEN – це Сергій Котяй, Роман Перець та Андрій Приступа.

– А як зараз у цей важкий військовий час відбуваються заняття?
– На даний час ми у Млинові маємо своє приміщення, де розмістили необхідний інвентар для занять. Можемо проводити тренування три рази на тиждень. Більше занять не встигаю проводити фізично. Діти хочуть займатися, деякі навіть їздили у Луцьк до мене на тренування.
– Які Ваші професійні плани на майбутнє?
– У мене були різні думки: за плечима 10 років професійної кар’єри, вже будучи володаркою Кубку світу та багаторазовою призеркою чемпіонатів світу, Європи, чемпіонкою Європи – думала про свій спортивний фініш.
Так як я вже не одна, а в мене є вихованці – їм потрібна моя допомога. Цьогоріч маємо багато планів, але основне – це щоб перемогла Україна і ми могли всі задуми втілювати в життя.
Дякуємо Анастасії Коновальчук за таку приємну розмову та бажаємо майбутніх перемог й здійснення усіх мрій та планів.

(1259)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію