Вчителька з Дубна отримала нагрудний знак від Міністерства освіти та науки
Професія вчителя – завжди вважалася однією з найважливіших, а до людей, які навчають наступні покоління, завжди було особливе ставлення. Кожного року працівників освіти вітають з професійним святом в першу неділю жовтня, цьогоріч – це 7 жовтня.
Напередодні свята журналістка Інформаційного порталу м. Дубно поспілкувалася із однією з найдостойніших та найдосвідченіших представників цієї професії – вчителькою географії та економіки Дубенської СЗОШ I-III ст. №5 Валентиною Клигіною. Жінка присвятила понад 30 років свого життя дітям і зараз, будучи в 64-річному віці, продовжує передавати свій досвід та виховує з школярів призерів обласних та всеукраїнських олімпіад. А до свята Валентину Іванівну запросили в область та нагородили нагрудним знаком «Василь Сухомлинський».

– Валентино Іванівно, Ви завжди хотіли стати саме вчителькою?
– Педагогіка – це не моя дитяча мрія, моя мрія – це акторство. Я мріяла бути артисткою, але ніяк не вчителькою. Спочатку я хотіла бути балериною. Але там потрібно виступати в купальнику, а це не моє, я соромилась. Отже, на акторстві я поставила хрест. Поступала після школи в Чернівецький університет, але не вступила. Потім 2 роки працювала секретарем в суді. Тоді вирішила вступати в юридичний, але там потрібно здавати англійську мову. В нас була така вчителька, яка не дала знань з цього предмету. Я побоялася, що не здам англійську і не вступала взагалі. На третій рік після школи я вступила в Харківський університет на факультет географії.
– Чому Ви вирішили навчати дітей саме географії?
– Я люблю свою вчительку географії і саме тому я обрала цей предмет. Мені це дуже подобалося, подобалося навчання. Зараз немає таких практик, які були колись – на Кавказі, Карпатах, ми об’їздили всю Україну, це все фінансувала держава.
– Як так склалося, що Ви приїхали жити в Дубно?
– В мене чоловік військовий, тому куди голка, туди й нитка. Ми з чоловіком обоє з Хмельницької області, ми разом навчалися в школі, він був моїм партнером по бальним і народним танцям. Я була в нього закохана, він був хлопцем хоч куди, на нього задивлялися всі дівки, він був відмінник, спортсмен. Спочатку ми жили в Старокостянтинові та  Львівській області, а потім приїхали сюди. Спочатку я працювала в Рачині, потім в четвертій старій школі, де станція юних техніків, пізніше в шостій, а зараз вже працюю в п’ятій школі і мучу дітей. Я навчаю дітей загалом 33 роки.
– З якими віковими групами вам простіше працювати – старшими чи молодшими?
– Мені простіше працювати з старшими дітьми. В старших класах тебе розуміють і краще сприймають. В молодших – потрібно більше часу пояснювати, роз’яснювати. Я часто запитую дітей: для чого ви ходите в школу? Щоб вчитися. А для чого вам вчитися? Для того, щоб в майбутньому добре жити. От і вирішуйте як ви хочете жити: якщо ви хочете добре жити – вчіться, адже країні потрібні грамотні люди. Я кажу дітям, що ви повинні знати для чого ви це вчите і де можете це використати. Діти повинні розуміти, що вони вчаться для того, щоб колись стати людиною.
– Як, на вашу думку, з часом змінився навчальний процес та діти?
– Я навіть не можу відповісти на це запитання, оскільки сама постійно саму себе про це запитую. Якщо порівняти минулі роки – то діти були більш виховані, відношення до школи та вчителя було зовсім іншим. В шостій школі були дуже виховані діти, але коли я прийшла працювати в п’яту школу, то там навчалася еліта. Не було такого, щоб діти прийшли непідготовлені. Там був такий клас, що я не знала, кого запитувати – всі піднімали руку, а якщо я когось не запитувала, вони ридали, а я просто не встигала за урок. Тобто я приходила і мені було легко.

– Який клас та учень за весь час вчителювання вам найбільше запам’ятався?
– Так, такий клас був, але дуже давно. Такий був сильний клас, що коли я приходила до них на урок, мені не потрібно було говорити, вони розказували і пояснювали все. Коли інша вчителька географії прийшла до мене в клас, то поцікавилася чи є цей клас спеціалізованим, хоча той таким не був. А серед учнів я можу виділити Ярослава Гаврилюка та Сашу Шевченка, яких навчаю зараз. Ці хлопці є переможцями та призерами обласних та всеукраїнських олімпіад. Таких учнів в мене ніколи ще не було.
– Ви вчителька лише в школі, чи в особистому житті теж відбивається ваша професія?
– Моїм дітям було важко зі мною. Син навчався в моєму класі, я була його класним керівником. Дочка мені казала: «Мамо, я ненавиджу твою географію». Краще, щоб ваші діти не вчилися в тій школі де ви працюєте. Дочка пішла по моїх стопах, а син – по стопах мого чоловіка, тобто пішов в армію, а зараз займається підприємництвом. Стати вчителькою моя дочка вирішила сама, я її до цього не підштовхувала.
– Які у вас захоплення чи хобі, окрім навчання дітей?
– У звичайний будній день мені подобається дивитися на youtube відео на тему кухні. Всі знають, що я ділюся рецептами не лише в школі, а й за її межами. Це не означає, що я сама готую, але я читаю і ділюся цим з другими. Не в’яжу, не шию. Я втомлююся, в мене ще є репетиторство і я приходжу додому і «падаю з ніг».
– Щоб Ви хотіли побажати своїм колегам напередодні професійного свята?
– Насамперед здоров’я, хороших, розумних, з бажанням навчатися учнів, батьків, які любили б своїх дітей. Терпимості, любити наших дітей такими, якими різними вони не були б.

Колеги вважають Валентину Клигіну енергійною та позитивною жінкою, а молодші колеги з задоволенням переймають досвід жінки.
«Я працюю вчителькою вже 10 років, Валентину Іванівну знаю як творчу людину, в неї дуже багато призерів, вона є для нас цінним працівником. Ми беремо з неї приклад, а коли ми щось святкуємо, вона завжди є душею компанії, завжди нас веселить, розказує цікаві історії. Як про колегу – про неї всі лише хорошої думки», – розповіла Вікторія Назаренко, вчителька англійської мови.

(787)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію