Ще одна учениця з Дубенщини – призер конкурсу

АфанасієваУчениця Вербської школи – призерка конкурсу «Мій вчитель – найкращий»

Конкурсна робота учениці 10 класу Вербської ЗОШ І-ІІІ ступенів Дубенського району Яни Афанасієвої  здобула призове місце на обласному конкурсі учнівських робіт «Мій вчитель – найкращий»

Це була перерва. Я сиділа, читаючи книжку. У мене було бажання відповідати на уроці, і ніби ніщо не могло відвернути мою увагу. Але від однокласників почула інформацію, що проходить конкурс, де кожен учень може спробувати себе у написанні твору про свою улюблену вчительку. Мене зацікавила ця ідея, а, можливо, учителька, з якою не так давно звела доля, і хочу, щоб про неї почули всі.

Уперше я побачила Наталію Іванівну, не як свого викладача чи класного керівника, а як пересічну людину в школі (школа у нас чималенька). Вона не проводила уроки у моєму класі. Але навкруги нас соціум, і я часто чула хороші слова про цю вчительку.

Звичайно, робота вчителя є дуже важкою, і якщо ти вибрав цю професію, то тебе дійсно можна назвати супергероєм. Але, як не крутіть, вчителі є й погані, які не можуть донести тобі істину свого предмету чи віднестись до тебе по-людськи. Про цю ж вчительку за 10 років навчання я не чула нічого поганого. Мене вона цікавила: це була невисока пані з приємними сірими очима, яка завжди одягнена зі смаком. Саме таким у мене було перше враження.

І ось 10 клас…

Напередодні нам повідомили, що із двох 9-их буде організований лише один 10-ий клас. Прийшовши на свято 1 вересня, я не уявляла свого майбутнього існування. Думала: буде важко, адже у класі 26 учнів та ще й новий класний керівник. Але ж ось Наталія Іванівна! Коли вона зі мною заговорила, в мене відлягло від серця. Настав спокій.

Навчання проходило добре, найбільше мені подобались уроки української мови та літератури, які вела класний керівник – моя найкраща вчителька. Ви, мабуть, здивуєтесь, адже пройшло так мало часу і як я можу робити такі швидкі висновки. Не зволікаючи, відповім: «Хороших людей видно відразу». На першому уроці я зрозуміла, яка це проста людина. Вона тягнеться до дітей, віддає клапоть душі учням. У мене завжди було уявлення, що здобути знання можливо лише тоді, коли вивчиш книжку напам’ять, але завдяки Наталії Іванівні я кардинально змінила свою думку. Мені ще ніколи так зрозуміло не пояснювали. Я була ошелешена, але у цієї, як я уже казала, симпатичної невисокої пані на уроці працюють всі. Не дивлячись на те, що у класі є різні діти, з різними характерами, з різними проблемами. Мене завжди приваблювали люди, які ніби говорять до всіх, але уміють зацікавити саме тебе. Чи то поглядом, чи манерою розповіді, чи навіть жестами.

Є ще одна риса, яка подобається мені у цій людині – людяність. Після уроків нас зібрали на виховну годину. Там були лише дівчата. Наталія Іванівна сіла між нами, щоб бути однією з нас − їй це вдалося. Вона говорила з нами, дівчатами, про все, що нас турбує, чого ми хотіли б і якими ми повинні бути. Це не була нотація, ні, це діалог між однолітками, де вчителька відігравала роль мами у цей момент, будучи одночасно і психологом. Кожну проблему класу чи окремого учня вона переживає на собі. Одночасно це свідчить про її сильний характер. Адже якщо сталася проблема, вона з нею йде додому, робить свої справи, шукаючи вирішення. Це дуже важко, але ще важче прийняти правильне рішення, яке не раз робила моя вчителька.

Раніше я думала, що на уроці потрібно сидіти і відповідати тоді, коли тебе запитають. Це було нудно і буденно. На уроках української мови і літератури ми ведемо бесіди, ми розмірковуємо, кожен висловлює своє бачення. Так ми вчимося відстоювати свою думку, виживати у соціальному середовищі. Як розумно підходить учитель до уроку. Будучи на таких заняттях, я зможу вийти у світ і висловлювати свої думки на високому рівні.

Я часто задаю собі питання: а чи могло бути по-іншому? Мабуть, ні, можливо, я фаталістка, але кожна людина в нашому житті не є випадковою. Ми не живемо випадком, ми живемо повноцінним життям. Я вдячна долі, що знайома з Наталією Іванівною Кот. Я точно знаю, що зі всіма життєвими екзаменами та шкільними іспитами справлюся на відмінно, адже в мене є такий хороший наставник. Ви, мабуть, думаєте, що я перебільшую. Але це чиста правда. Я переконана, що спогади про цю вчительку я пронесу через все своє життя. І тому я впевнено можу сказати: «Моя вчителька ― найкраща!» Та й не дивно, кому не сподобається учитель, який віддає серце і душу дітям.

P. S. Не судіть прискіпливо. Я писала від душі.

За матеріалами: ОГО

(33)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дякуємо!

Тепер редактори знають.