Суддя Дубенського суду розповіла «тонкощі» роботи та як бути суддею і багатодітною мамою водночас
Олександра Жуковська – суддя Дубенського міськрайонного суду, яка вже більше 2 років працює на цій посаді. Попри значне навантаження жінці вдається вдало поєднувати роботу з сім’єю. Яким чином і як це бути суддею – Олександра Юріївна розповіла журналістам Інформаційного порталу м. Дубно.
– Пані Олександро, розкажіть, будь ласка, про себе, про сімʼю. А також коли почали працювати в Дубні і де працювали до цього?
– Я щаслива жінка і матір трьох дітей. Ми з чоловіком обоє родом із Полісся, зростали в невеличкому селищі Рокитне. Вищу освіту здобула з відзнакою в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого у м. Харкові. Після чого працювала в прокуратурі м. Рівне, в основному, – як державний обвинувач. Потім три роки життя витратила на те, щоб стати суддею. Призначили в Дебальцевський міський суд Донецької області. Але його знищили ГРАДами… І через два роки нарешті перевели в Дубенський міськрайонний суд Рівненської області, де і здійснюю правосуддя.
– Чому обрали для себе професію судді? Чи було це мрією з дитинства?
– В прокуратурі мене дуже гнітила відсутність незалежності. Прокурор в процесі ніби і самостійний має бути. Та, фактично, на все треба дозвіл керівництва. При кожній зміні політичної еліти приходив інший прокурор зі своєю командою. І починався період «нова мітла по-новому мете». А хотілось стабільності та незалежності.
В дитинстві я точно не мріяла бути суддею. Так, любила заплутані детективні історії, багато їх читала. Але думала стати журналістом, як мама. Тільки вона ж, знаючи мій характер, переконала не робити цього. Тоді обрала не менш цікаву сферу діяльності – юриспруденцію. До речі, у випускному альбомі в 11 класі щодо планів на майбутнє, написала своїй близькій подрузі: «В 30 років буду суддею». І… забула про це) Життя мене закрутило, затягло в прокурорські сіті) Там робота теж складна, але захоплююча. Врешті решт, все сталось так я мало бути – майже в 29 років призначили на посаду судді. Тепер відчуваю, що на своєму місці.
– Олександро Юріївно, значну частину життя Ви проводите на роботі, а як поєднуєте суддівство з сімейними обов’язками і турботами. Як рідні ставляться до цього?
Нещодавно слухала в інтернеті лекцію знаного американського психолога професора Мартіна Селігмена. Він розповідав, що існує три типи щасливого життя: 1) «життя у задоволенні»; 2) «щастя у зайнятості»; 3) «життя, наповнене змістом». Я сама обрала для себе шлях. Юридично, указ про призначення на посаду судді був 17.01.2014. А, фактично, вперше отримала робоче місце 31.03.2016 – в Дубні. От з того часу і працюю суддею і люблю свою роботу. Мені приносить задоволення, коли вирішується складна справа. Щастя у зайнятості – то моє. Проте, зараз дуже складний час для судової влади. Навантаження на суддів давно вийшло за розумні межі. І справді важко.
Рідні мене розуміють. Вони погодяться з будь-яким моїм вибором. У нас з чоловіком вже налагоджений побут. У нього більш сезонна робота в аграрному секторі, то ми ділимо обов’язки по догляду за дітьми. Та і дітки вже підросли: старшій майже 15 років, сину скоро 11, а молодша шестирічна йде в перший клас. Минулої зими вона захворіла – вірус і височенна температура за сорок… В день з нею був тато, він же їздив у лікарню на огляд. А вночі – моя безсонна зміна. Готую багато на вихідних. Також є підтримка діда і бабусь, братів і сестер. У нас велика дружна родина.
– А які справи розглядати найважче і чи свідомо призначаєте розлучення на День закоханих, а справи, які стосуються дітей та батьків у День захисту дітей. Розкажіть цікаву історію з суддівського життя.
– Найважче розглядати справи, які стосуються долі дітей. Спочатку люди кохаються і народжують потомство. А потім щось йде не так і починається…Добре, коли люди усвідомлюють, що то не правильно. Розлучились, більше не чоловік і дружина, але мамою і татом же лишаються. І діти самі себе не прогодують.
Свідомо призначаю, бо на такі свята навіть у повітрі пахне коханням або підтримкою дітей. Завжди є шанс, що помиряться, переусвідомлять, спробують змінитись, що йокне серце і будуть краще турбуватись про малечу і тд.
В суддівському житті щодня історії. Яку справу не візьми – цікава. Так одразу і не вибереш. З останнього. Судді увесь час в мантії. А вона жарка, шерстяна і важить 2,5 кг. На вулиці літо, спека. Перегрілась. І під контактною лінзою розвилась бактерія, яка травмувала око. Моя помічниця вмовляла покинути все і піти до лікаря. А куди йти, якщо єдиного в районі офтальмолога сама тиждень назад засудила? Ото ж… На другу добу в Рівне звернулась за допомогою. Заповнюють документи, питають де працюю. Відповідаю, що суддя в Дубенському міськрайонному суді. Німа пауза… Потім офтальмотравматолог піднімає на мене очі і каже: «То Ви нашу колегу оце?..» Ага, я.
Про власний блог Олександри Жуковської та вподобання – читайте згодом на сайті Інформаційного порталу м. Дубно.
Фото Олександри Жуковської з соцмережі

(1591)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію