Як Україна може «особливий статус» окупованих територій Донбасу обернути у перемогу

Розмови про децентралізацію і закон про особливий статус окупованих територій розпалили ситуацію. Дійшло до вимог частини добровольчих структур розірвати мінські угоди. З одного боку вони мають рацію – те, що Мінськ-2 буде порожнім папірцем було ясно з самого початку. З іншого боку така позиція, м’яко кажучи, недалекоглядна. Адже Україна навіть близько не підійшла до усвідомлення можливостей, які дає виконання мінських угод. Якщо підійти до процесу грамотно, то можна не тільки повернути контроль над територіями відносно швидко – через 2-3 роки. Але і зробити це без крові, виставивши паралельно Кремлівських ідеологів як трохи близьких людей. Розумію, що пропонований підхід явно чужий українському менталітету. Але прошу спочатку почитати, а потім робити висновки.

Повтор заїжджених істин

Я з глибокою повагою ставлюся до представників ДУК ПС, Азова та інших подібних структур. Їх героїзм не викликає сумніву. Та ось біда, нормально функціонуюча держава не потребує героїв. Воно ліквідує загрозу «в робочому порядку». Про героїв говорять там, де є проблеми.

Тому спочатку зупинюся на заїжджених істинах. На трьох фактах, які свідчать, чому для України програшно розвиток військових дій за своєю ініціативою.

1. Україна вже рік фактично знаходиться в стані дефолту. Країна живе виключно за рахунок перекредитування. Та уряд виплачує потроху державний борг – і в цьому вони молодці – загальний обсяг зобов’язань зменшується і їх структура змінюється. Але це все одно величезні гроші. І зникни зовнішня допомога – крах.

2. Українська армія без сумніву більш потужна, ніж рік тому. Але вона поки не в змозі вести масштабну затяжну війну.

3. Суспільство починає звикати до реалій затяжної війни.

А тепер уявімо, що Україна вирішила розірвати «мінські угоди». Я розумію, що вони не діють, але формальний вихід з них Києва призведе як мінімум до зменшення розмірів зовнішньої допомоги. У тому числі на запобігання дефолту. А далі все просто – з негативним кредитним рейтингом навіть торгівля можлива лише за передоплатою. З цієї ситуації можна вийти оголосивши воєнний стан і перейшовши на формат «народної війни». Чудово! Це те, що і в найкращих снах не снилося В.В. Путіну. Через рік-два буде мир. Навіть на «нульових» умовах. Але час на реформування України буде упущено. Але ж можна вчинити по-іншому. Згадати, що помста – страва, яку подають холодним. І подумати як свою сьогоднішню слабкість обернути на силу. Про це і поговоримо далі.

Ось тепер я напишу фразу, яка викличе напад сказу у вищих ватніков. Та й у звичайної вати, мабуть, теж. Мінські домовленості, їх якнайшвидша реалізація (іноді навіть в односторонньому порядку) і децентралізація в Україні можуть стати процесом, що ставить хрест на всіх потугах любителів російського світу псувати повітря на сході країни своїми криками «путінпамагі». Більш того, самі колишні сепаратисти можливо вимагатимуть «відміни особливого статусу».

Як створити умови на порожньому місці

Дивно, чи не так? Незрозуміло, як це. Давайте розбиратися разом. Першим і ключовим поняттям в даному випадку стає «особливий статус» окупованих територій. Хто вам сказав, що «особливий» це означає «кращий, ніж для решти України»? Де це написано? Так, у порівнянні з нормами, що діяли станом на 1.01.2015, можливо. Але ж йде процес реформування країни. А це передбачає зміни законодавства. І ось тут виходить цікава річ. Закони змінюються в різний час. І встановлюють правила гри.

Децентралізація. Суть децентралізації – переклад повноважень на місцевий рівень і відповідно переклад на цей же рівень фінансових ресурсів. Тобто більша частина податків залишається в регіонах. При цьому в перспективі з’являється механізм розподілу додаткових ресурсів між різними областями.

Реформа органів внутрішніх справ. У тому числі введення системи муніципальної поліції. Зі своїми повноваженнями, бюджетом, можливостями розвитку.

Судова реформа. Вплив спільнот на призначення суддів. А в перспективі їх виборність.

І, нарешті, питання залучення інвестицій. І тут хочеш чи ні, державі знадобитися регулювати законом питання державних гарантій інвесторам в місцеву інфраструктуру. А так же державні гарантії за кредитними ресурсами, що надаються місцевим властям.

Якщо подивитися на статті закону №5081 (того самого, «про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей») і порівняти з напрямками реформ, стає зрозуміло, що лояльні регіони в перспективі отримують значно більше повноважень. Більше того, давати аналогічні повноваження теперішнім ДНР і ЛНР небезпечно. І тут якраз ідеальний варіант – особливий статус. Звівши разом розуміємо, що при успішному розвитку реформ в Україні закон «про особливий статус» стає далеко не методом отримання додаткових повноважень «окремими районами». Швидше тут доречно визначення як «спосіб обмеження повноважень окремих районів». І це правильно. І тому подальший рух у бік реалізації мінських угод можна вести з щирою посмішкою «бравого солдата Швейка» і чесними очима. Адже дійсно, Україні вигідно дати зазначені законом повноваження в ЛНР і ДНР. Щоб потім на контрасті показати наскільки тупа і безперспективна тактика сепаратистського шантажу – території без «особливого» статусу отримають більше.

Тепер про тактику

Ключовим у вирішенні проблеми східних районів стає час. І ясне визначення цілей. Консультанти з Кремля важко уявляють (і допускають), що Україна піде шляхом децентралізації. Для них саме визначення процесу мало зрозуміло. Відповідно і вимога «лідерів» з Донецька і Луганська вписуються в цю систему координат. Тому для них подібні закони – вже успіх. Так само як і потенційне розширення переліку «повноважень» для своїх територій.

Для України критично важливо представляти весь набір повноважень місцевої влади в перспективі 3-4 роки. АЛЕ не особливо озвучувати. Ключовим аспектом є строге проходження алгоритмом:

1. Дати донбабве особливий статус і повноваження. Б’ємося за кожен пункт, говоримо «так ви без ножа ріжете». Плачемо і робимо скорботні очі. Головне – прийняти закон і дати можливість хлопцям з Донецька і Луганська порадіти дипломатичній перемозі. Нехай хоч раз у житті відчують себе важливими і мудрими.

2. Пережити короткочасний виття вищої вати на своїх територіях.

3. Дати реальні повноваження українським регіонам. Провести децентралізацію, реформу судів, міліції, податкової системи.

І ось на цьому етапі керівники районів з «особливим статусом», а так само їх електорат раптом і відразу зрозуміють, що «особливість» їх положення ще не «посилений режим» колонії. Але десь близько і схоже. Ось лише кілька причин:

З точки зору повноважень вони «обділені» у порівнянні з іншими українськими регіонами.

Фінансові ресурси обмежені. Адже навіть 100% податків, залишених на місцях не дасть нічого – інфраструктуру ці генії встигли порізати на вторинну сировину ще в 2014. Що стосується дотацій, то по-перше, вільних грошей у Києва менше – вони в регіонах. По-друге розмір допомоги визначається щорічно.

Правоохоронна система. По всій Україні реформа, із залученням допомоги ззовні. А ключові призначення (суди та прокуратура) сепаратисти без Києва провести не можуть.

Інвестиції. Так, держава може оголосити про бажання бачити інвесторів у ДНР і ЛНР. Але хто в здоровому розумі піде в регіон з убитою інфраструктурою, з незрозумілою системою захисту правопорядку? Росія? Та будь ласка – нехай Путін ще витратиться.

При цьому Україна може працювати на контрасті. За схемою, відпрацьованою сьогодні з частиною підприємств. Реєстрація на вільній території, податки там же. Виробничі потужності – на «особливих» територіях. У такому випадку ніхто не зможе звинуватити Київ в небажанні вкладати гроші в регіон. Кошти йдуть. Природно, така ситуація швидко викличе «гнів народний» з боку керівництва «особливих районів». Чи не обійдеться і без збурень з боку Росії. Та ось біда, з точки зору виконання букви договору, до Києва претензій пред’явити буде неможливо. Закон є? Є! Він виконується? Так. Природно, що з Донецька і Луганська почнуть надходити вимоги дати їм аналогічні повноваження. На що буде цілком природна відповідь. Та без проблем – вони гарантовані Конституцією і законами країни. Ви самі захотіли себе обмежити – ви обмежили. Хочете жити як усі – забуваєте про «особливий» статус.

Чи можлива ескалація конфлікту в такому випадку? Так, можлива. Але із зовсім іншими стартовими умовами. І з точки зору стану силових структур і з точки зору підтримки населенням нових ідей «русского мира».

За матеріалами: Хвиля

(21)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію