Срібний призер Чемпіонату Європи з параканое Микола Синюк разом із наставником Леонідом Камлочуком розповіли про спортивну кар’єру, успіхи та поразки
Займатись спортом може кожен, та не кожен може його любити, віддаватись повністю, підкорювати вершини. І завадою цьому не завжди є проблеми зі здоров’ям. Свідченням цьому є срібна нагорода нашого спортсмена з ураженням опорно-рухового апарату Миколи Синюка. Микола – чемпіон України, спортсмен з Дубенщини, паралімпієць, член збірної України з веслування серед спортсменів інвалідів, неодноразовий учасник та призер змагань вищого рівня, срібний призер Чемпіонату Європи з параканое в класі KL на дистанції 200 метрів. З 2009 року веслувальник є вихованцем майстра спорту міжнародного класу Леоніда Камлочука, який тренував понад 15 достойних спортсменів. Микола – активний та наполегливий, постійно працює над покращенням техніки і тактики. Підтвердженням цьому слугують 4 «дерев’яних» медалі (четверте місце) на таких змаганнях як:
чемпіонат Європи м. Рачице (Чехія) у 2015 році; чемпіонат світу м. Дуйзбург (Німеччина) та паралімпійські ігри в Рio (Бразилія) у 2016 році; кубок світу м. Сегед (Угорщина) 2017р. На початку своєї спортивної кар’єри веслувальник був чемпіоном області з пауерліфтингу серед спортсменів з порушенням опорно-рухового апарату, а в 2015 році здобув ліцензію на паралімпійські ігри з веслування на 2016 рік.

– Що ж нарешті допомогло покласти кінець «дерев’яним» нагородам та спрацювало на змаганнях в Болгарії?
– Все відбувалось як завжди, працював як завжди. Але досягти цієї перемоги вдалось завдяки наполегливій праці. Нарешті є результат. Готуємось далі, так як є ще куди рости – скромно відповідає Микола Синюк.
– Яким чином відбувалась адаптація до змагань та чи відчувалась суперницька ворожість?
– Адаптації як такої не було, якщо порівнювати з Ріо-де-Жанейро, де був 2 тижні. Тут на місці,все як у нас. Хоча завжди виїжджаємо раніше, адже кожна вода по-різному відчувається. Із суперниками ворожості не відчувалось, вітаємось з усіма – каже срібний призер Чемпіонату Європи в м. Пловдив.
Доповнює слова спортсмена наставник Леонід Васильович:
– Суперники на доріжці, а в житті вітають один одного, спілкуються дуже багато. Єдина наша проблема – мовний бар’єр, на жаль.

– Розкажіть більше про свого вихованця, цю перемогу, що було зроблено.
– Сьогодні можна сказати, що ми збираємо урожай багаторічної плідної праці. Не завжди все вдавалось, але в цьому році доля до нас повернулась лицем. Спочатку, скажу відверто, коли почали займатись з Колею, він взагалі не розумів куди попав, а я не покладав великих надій. Правда, коли ми починали займатись такого виду спорту в Україні (параканое) ще не було, тому стартували з академічного веслування. Навіть у 2013 році Коля був шостим на чемпіонаті світу з академічного веслування м. Сеул, що в Південній Кореї. Останні два роки нам невдача трохи була, четверті місця. Але нарешті прийшло свято на нашу вулицю. Я думаю, що це лише перший крок до наших вищих досягнень і ми маємо серйозні плани на майбутнє. В нас попереду Олімпійські ігри в Токіо, через місяць чемпіонат світу – ділиться Леонід Камлочук.
Свого майбутнього «підопічного» тренер побачив на майдані Незалежності під час масового святкування. Визнає, що важко було підійти та підібрати необхідні слова. Та зізнається, що жодного спортсмена до нього не привели батьки чи рідні, всіх вихованців він побачив на вулиці.

– Що ж переживає тренер під час змагань своїх спортсменів та якою була Ваша реакція, коли Микола посів друге місце в турнірній таблиці? – запитую.
За змаганнями, що відбуваються поза межами нашої країни спостерігаю в Інтернеті. На Паралімпійських іграх я сидів онлайн, коли результат вибило. Перше – Австралія, друге – Австрія і третє – пауза, яка для мене була вічністю, дивлюсь Британія, четверте – Синюк. На нещодавніх змаганнях, коли побачив, що Коля зайняв друге місце – відчув радість, бажання писати, привітати. Зразу перепровірив, бо сам собі не повірив. Розумієте, в нас там не один заїзд, люди ганяють два-три рази. Але дивлюсь – все добре, той заїзд, дійсно, друге місце. Будь-яка людина, коли вона вкладає душу – хоче мати результат.
– Коли ми зустрічали вас на залізничній станції, Ви сказали, що якби знову було четверте місце, то ви б кинули веслування. Чи можете це повторити зараз чи це були емоції?
– Не знаю, тому що, насправді, четвертих місць було досить багато. І я відчував, що це не через те, що я фізично не готовий. Я свій результат знаю, постійно тренуюся. А приїжджаю на змагання – і знову четвертий. Це психологічна давка. Стаю на старті та думаю заздалегідь – все одно ж буду четвертим. Побороти цей психологічний бар’єр дуже важко. Але я пожартував.
Слова Миколи підтверджує наставник. Та каже, що це були емоції, а працював би спортсмен і надалі, бо не такий в нього характер.

– Миколо, якою була думка після того як дізнались результат?
– Ну нарешті – сміючись каже призер. – Все, халява скінчилась.
Цю перемогу спортсмен вигриз, проте відпочивати ніколи. Уже цього тижня Микола Синюк розпочав підготовку до чемпіонату Світу.
Інформаційний портал м. Дубно вчергове вітає срібного Чемпіона Європи та бажає лише успіху, вдалого виступу та чергового підкорення спортивної вершини.

(178)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію