Капелани та волонтери Дубенщини вчергове завезли допомогу на Схід та познайомились з грузинським легіоном 
На війні чи в зоні АТО, як би це хто не називав, важливе не лише грошове забезпечення, а й моральна підтримка. Це розуміють та постійно допомагають, підтримують наших захисників капелани Дубенщини та волонтери, які нещодавно повернулись зі Сходу України. Про свою поїздку добровольці розповіли журналістам.
У неділю, 11 лютого, після поминальної суботи з території Свято-Миколаївського монастиря у Дубні на війну вирушили дві делегації. В складі першої перебував о. Василь Лозинський з іншими духівниками Рівненської єпархії УПЦ КП. А капелансько-волонтерським автомобілем Рено з причепом рухались священнослужителі Меркурій Бікіра, Тарас Гордійчук та Юрій Новосад, Руслан Мосійчук. По дорозі добровольці ще кілька раз зустрічались, але маршрути та позиції – розділили заздалегідь. Дитячий одяг, взуття, теплі речі, продукти, домашню консервацію, іграшки теж поділили на два автомобілі. Речі на Схід передавали прихожани Свято-Миколаївського монастиря, храмів с. Кам’яниця, Тараканів, Шепетин, Птича, Злинець, Бортниця, Мирогоща та Собору Різдва Пресвятої Богородиці, що в мікрорайоні Страклів у Дубні. Дитячий одяг та взуття зібрали у Палаці дітей та молоді м. Рівне, провівши благодійну акцію «Діти дітям». Близько 15 ящиків з домашньою консервацію, що лишились з минулої поїздки, принесла Тетяна Філімоненко, а Віктор Богомаз надав 7-8 ящиків пиріжків. Інші підприємці допомагали волонтерам з поїздкою фінансово.

Уже в м. Ізюм Харківської області добровольців застала заметіль та снігопади. І так майже всюди. У зоні АТО бувало й таке, що дубенчани на ходу вискакували з автівки та пхали її, аби не застрягнути у заметах. Снігові кучугури подекуди сягали висоти людини, адже снігоприбиральна техніка – не працює. Також пощастило, що шини в Рено було одразу замінені при освяченні буса, а то б прийшлось капеланам лишитись на Сході на довше.

Вранці 12 лютого священики дістались до 24 бригади імені Данила Галицького у с. Зайцеве. Тут на дубенчан чекав рівненський сотник «Чорний». Військовим бригади волонтери лишили буржуйку, продукти, теплі речі, ковдри, дитячі малюнки та прапор. Тоді ж вирушили до 95 бригади у Верхньоторецьке. Дорога до позицій була відносно близькою, десь 40 км, але нелегкою – полем, по якому їздять танки. А тому капеланам з волонтерами довелось вертатись та об’їжджати іншими шляхами. Внаслідок чого добровольців застала ніч, а тим часом уже розпочались бойові дії. Старшина бригади погодився, щоб дубенчани заїхали на позицію, але за певних умов.

«8 година вечора, а бої йдуть по повній. Старшина неохоче дозволяє нам їхати, але вслід за Камазом та без світла фар – розповідають уже весело згадуючи «екстрим» капелани. – Всі датчики, панель приладів затулили, щоб не було жодного світла і вперед по бездоріжжю. Камаз то поїхав, а ми з прицепом буксуємо. При тому всьому кругом лунають постріли».
Таким чином Юрій Новосад, що перебував на той момент за кермом, здобув, так сказати, нові навики водіння в темноті по невідомій дорозі. Іншого виходу не було, треба було лишатись непоміченими сепаратистами. З позицій назад до блокпоста волонтерів провели військові. Вони ж і по рації зв’язались з 131 розвідбатальйоном, який був останньою зупинкою дубенчан того дня, оскільки мобільний зв’язок – не працює. Ночували капелани у Покровську.

Наступний ранок розпочався з відвідин дитячого притулку «Отчий дім» та будинку сімейного типу. Добровольців діти радо зустрічали та навіть щедрували, адже не вперше бачать та отримують подарунки від наших земляків. В Покровсько-Ясинуватському військкоматі дубенчани отримали посвідчення волонтерів від Міністерства оборони та поїхали у 301 батальйон в Мирноград, а звідти на Світлодарськ. Ще будучи в Дубні капелани спілкувались з Володимиром Панкевичем про зустріч, однак останній знаходився на полігоні у Дніпрі.

За Світлодарськом священиків зустріли грузини, про яких і раніше волонтери чули, але не бували. Громадяни Грузії, і чоловіки, і жінки воюють з росіянами в складі окремого грузинського легіону, серед яких кілька українців. Оскільки бачились і знайомились вперше, добровольців приймали насторожено. У вояків свої особливості – ріг на столі, ножі та тесаки за спиною.

«Приїхали туди, де вони живуть. Вони пригощають чаєм, спілкуються, а тим часом один грузин з таким же чорним собакою за нами слідкує та спостерігає весь час. Попросили показати тесака, а він так його вихватив, що аж чай перехотілось пити» – розповідають про зустріч волонтери.
Та зазначають, що оснащення в легіоні набагато краще, ніж в українців. У них навіть є гідратори (питні системи у вигляді рюкзака, сумки з трубкою, що легко переносити). Також маса холодної зброї. Хоча й допомозі волонтерів грузини дивувались. Адже нашим через всю Україну треба їхати 1300 км, а їм додому, в Грузію, через Ростов на 300 км. ближче. Попри таку цікаву та неординарну зустріч, капелани кажуть, що поїдуть до грузинів ще. Адже не раз захисники, в тому числі українці, сприймають волонтерів насторожено, коли зустрічають вперше.

(364)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію