Та чим захоплюється суддя Дубенського суду
Все більшої популярності у сучасному інформаційному суспільстві набувають блоги. У них оперативно з’являються новини, фото, відео тощо. Проте не геть звичним є, коли блог веде суддя. Як її честь стала «блогеркою» та чим захоплюється – ми запитали в Олександри Жуковської, судді Дубенського міськрайонного суду.
– Я декілька місяців обдумувала – варто писати чи ні. Розуміла, що накличу на себе шквал критики і негативу. В нашому середовищі так не прийнято. Вкоріненою була позиція: суд говорить лише через рішення. Але мені видавалось, що в мовчанні суддів – найбільша слабкість. Люди не знали, хто ж такі судді і звинувачували нас у всіх можливих гріхах. А ми мовчали… Потім доля звела з одним журналістом – Андрієм Уманцем. На перших етапах він мені безкорисливо допоміг: розповів про ази блогерства, написання текстів, відредагував дві статті, за що я йому вдячна. І процес пішов. Реакції були усілякі. Підвищений інтерес активних громадян до мого особистого життя дивним чином співпав зі створенням блогу. Минули атаки ботів, чорні піар-кампанії. Лунала критика від колег, з якими я і не знайома. Але ще більше суддів – відгукнулись, підтримали, сприйняли позицію як потрібну нашому корпусу. Була вражена, коли екс-голова Верховного суду України Маляренко Василь Тимофійович зателефонував і висловив подяку та підтримку… Цих п’ятнадцять хвилин розмови з надзвичайно мудрим чоловіком вартують багато… Він сказав: «Буде складно. Але раз мали сили почати, то не звертайте з обраного шляху. Ви знаєте для кого пишете».
– А про що найчастіше пишете? Можливо є якісь цікаві історії, пов’язані з блогом?
– Пишу про суддівські будні. Щоб люди подивились на життя очима судді. Але якби я описувала лише свою роботу, то блог мав би переважно негативне забарвлення. Адже позитивних емоцій в суді – мало. Та я маю характер оптимістичний) Тому пишу і про своє світосприйняття. І про життя за межами суду, хоч і не часто.
Одну історію з блогом розповім))) Діло було в березні 2018. Зазвичай, до мене складно додзвонитись. Увесь час в судових засіданнях, а телефон із собою не ношу. В той же день перебувала на навчанні в альма-матері у Харкові (вирішила удосконалити навички з врегулювання конфліктів і здобути сертифікат медіатора). Трохи прихворіла. Мене відпустили з лекції на 30 хв, щоб пройти фізпроцедури в профілакторії. Я прямо в коридорі розповіла журналісту про деталі «нових правил поховання» і що насправді не все так страшно, як це подається. Вигріваючись в процедурній, ще одній журналістці розповіла, що не розтинатимуть кожного померлого за ухвалою слідчого судді. 15-хвилинну перерву між лекціями ми з колегами провели в буфеті. За ароматною кавою написала швиденько пост в блозі на тему поховання. Пост практично миттєво розповсюдився інтернет-мережею. Під час лекції у підсобці відповіла журналісту з радіостанції, а потім вимкнула телефон, щоб мати можливість спокійно вчитись.
Після завершення лекційного дня подзвонив обурений чоловік… Чим-то займається дружина, яка ніби поїхала на навчання, а куди не глянь – скрізь її коментарі: інтернет-видання, радіо, телебачення, а телефон вимкнений?! Кажу: «Коханий, не переживай, я чесно вчусь))))))) А всі коментарі дані без відриву від процесу: в коридорі, в процедурній, в буфеті і підсобці лекційного залу».
– Як змінилося життя після того, як почали вести блог?
– Я почала менше спати))) Щоб вдосвіта мати час попрацювати над наповненням блогу. Мій телефон перетворився на робочий інструмент. Налагодився зв’язок через блог із журналістами. З’явилось дуже багато нових знайомств, тепер я більше спілкуюсь з колегами. Критики також додалось.
– Пані Олександро, а що найбільше любите робити у вільний час? Розкажіть про своє хобі.
– Ходжу з дітьми і племінниками в кіно. А ще подобається їздити з чоловіком в авто. Ми обоє легкі на підйом і любимо дорогу. Читаю. Книги – це моє захоплення з дитинства.
Колись думала, що я надзвичайно «приземлена» особистість. Але пізніше віднайшла творчу жилку – кондитерське мистецтво. Створення цукрових квітів чи робота з королівським айсингом (цукрова глазур) – це дуже кропіткі заняття. Декорувати торти почала ще під час роботи в прокуратурі. Коли я створюю торт, то працюю фізично, – це багатогодинна праця «на ногах». Але мій мозок відпочиває від негативу. Щоправда, зараз у мене катастрофічно не вистачає часу на хобі.
– Час від часу можна побачити, як Ви подорожуєте, розкажіть більше.
– Я з дитинства мріяла про подорожі. Але ми будувались дуже багато років та акумулювали кошти в оселю, а тому їздили по Україні: Одеса, Крим. А також до родичів у серце Кавказьких гір. Та найулюбленіше місце, де відпочивають душа з тілом – це в хресної мами на Закарпатті. То благословенний край: красиво, тепло, смачно, є гори і термальні джерела.
Менше року назад ми з чоловіком вперше поїхали в Європу. Це був автобусний тур з колегами. Відвідали багато країн. Потім ми без допомоги агентств здійснили подорож з дітьми. На курортах Турції і Єгипту поки не бувала.
– У Дубні, якщо сказати з перебільшенням, Ви – турист, що Вам тут подобається? Можливо є якісь спогади?
– По місту за 2,5 роки я гуляла лише декілька разів. Шкода, але часу, щоб просто ковтнути кисню, – практично немає. Пам’ятаю, як купила на базарі у жіночки саджанці верби за 30 грн та гвоздички по 10 грн. Вдома на подвір’ї так красиво все розрослось! Тепер дивлюсь на них і згадую Дубно.
Саме місто дуже подобається! В нього така старовинна аура. Є великий туристичний потенціал, але треба вкладати гроші в розвиток інфраструктури. Не кожне містечко має свій Замок, форт, дубенчанам є чим пишатись.
Про роботу судді та особисте життя Олександри Жуковської Інформаційний портал м. Дубно писав: “З прокурора в судді – через понад 10 років написане стало реальністю”

(1339)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію