Дубенчанин, працівник Дубенського замку розповів про свою поїздку в Америку
Програми, різноманітні конкурси – це не лише можливість показати, реалізувати себе, але й здобути новий досвід. Особливо він цінний, коли позитивний. Свій багаж знань поповнював дубенчанин Микола Мандзюк, який нещодавно повернувся з Америки. І хоча в Миколи значний досвід за плечима – навчання в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету, стажування за кордоном, написання грантових заявок, організація Школи активного лідера в Дубні тощо – розповісти журналістці Інформаційного порталу м. Дубно працівник заповідника знайшов що.
– Миколо, розкажи, будь ласка, що це за програма і як ти став її учасником.
– Я подавав заявку на Open World, але там великий конкурс, багато людей. І в принципі програма в основному для представників державних структур, менше активістів, представників громадянського сектора. Я два рази не проходив. А потім мені передзвонили з посольства і сказали, що є подання на мене на участь у програмі International Visitor Leadership Program. Мою кандидатуру подав Корпус Миру. Я був єдиним представником від України, а група складалася з 25 осіб. Більшість людей була з африканських країн, але не можна сказати, що це програма виключно для країн третього світу. Були представники Китаю, Сінгапуру, Греції, Єгипту. Цікаво, бо різні люди, різні культури, потрапив у компанію з представником Палестини, а він – мусульманин. І саме на травень припав Рамадан, всі активності, харчування у нього відбувались у нічний час.
– А в чому взагалі полягає мета, ціль програми?
– Програма розрахована на розвиток громадянського суспільства і більше схожа на презентацію, майстер-клас роботи громадських організацій в Штатах. Її умовно можна поділити на дві частини. Перша частина – це Вашингтон, де надали загальну інформацію про федеральний устрій США, про свободу дій на місцях, статистичні дані. В інших містах – Новому Орлеані, Денвері й Цинциннаті був більш практичний аспект – зустрічі з людьми, з організаціями, які працюють для конкретних груп населення, розв’язують певні проблеми на місцях.
Загалом програма тривала 3 тижні. Був дуже щільний графік, дозвілля – на вихідних. Варто зауважити, що організатори в кожному місті дуже дотримувалися дедлайну (кінцевий час – прим. ред.), все відбувалося згідно з графіком.

– Які організації Дубенщини представляв ти в Америці?
– Організації, які представляли учасники програми, були різні, кілька людей представляли державні структури, які займаються розвитком громадського суспільства, але переважно це були недержавні інституції та неприбуткові організації. Я представляв товариство інвалідів з дитинства «Доброчин», яке протягом останніх 4 років активно залучало грантові кошти, і Державний історико-культурний заповідник, який також потребує фінансування коштом донорської, спонсорської допомоги.

– З твоїх дописів у соцмережах бачила про відвідини музеїв, розкажи про їхню роботу за кордоном, ваше дозвілля.
– У вихідні дні я в кожному місті, де був, ходив у музей. Досить цікаво. Наприклад, музеї Вашингтона працюють безкоштовно, вдалося побувати в музеї африканських американців, музеї Голокосту. Ці установи розташовані практично недалеко від Капітолія, центру міста. Вони живуть не коштом квитків, а фінансуються донорами, благодійниками, державою і федеральним бюджетом. Музеї Денвера, Цинциннаті, Нового Орлеана – платні, але ціна доступна для американців. Мене здивувало, що багато дітей відвідують ці заклади. Музеї, заклади культури перетворюються на своєрідні розважальні центри, різні атракції, розваги. Там менше раритетів, артефактів, аніж в музеях України, але музеї обладнані сучасними технологіями – проектором, екраном, сенсорною дошкою.
Оскільки в нас відбувається фестиваль «Тарас Бульба», то в Денвері я поїхав на Red Rock, де серед кам’яних гір облаштували місце для фестивалю. Це околиці міста, але гори, тому було інтересно подивитися на їхній підхід.
– А що тобі найбільше сподобалось в США?
– Мені вдалось відшукати пам’ятник Тарасу Шевченку, який розташований у доволі престижному районі американської столиці. Новий Орлеан – місто-порт на річці Міссісіпі, де є французький квартал, який дуже схожий на Львів. Там збереглася архітектура французьких колоністів і там постійно культурно кипить життя.
Здивувало те, що життя від штату до штату дуже відрізняється. Американці люблять свободу і вони цим пишаються. Люди вільно себе почувають, хлопці або дівчата спокійно ходять за ручки з особами тієї ж статі. У Новому Орлеані працюють навіть заклади для ЛГБТ-спільнот.

– Що ти навчився за цей час і що вразило під час спілкування із представниками інших держав?
– Я спілкувався з представником з Китаю і мене вразило, що вони дійшли до такого рівня діджиталізації, який на порядок більший ніж в США. Більшість платежів відбувається в Китаї по QR кодах і через NFS модулі смартфонів. А у Мексиці в цей час лише починають переходити на систему оплати платіжними картками. І тут розумієш, що в деяких питаннях Україна не займає крайніх позиції. У Китаї дійшли до того, що повідомлення в месенджері сприймається наче офіційне спілкування. Якщо людина не відповіла на повідомлення – це може бути сприйнято як неповагу до себе і спілкування в соціальних мережах там більш відповідальне, ніж у нас. Там є відповідальність не лише за слова, але й за зміст тексту, написаного в соціальних мережах. Це є дуже актуальне питання для нашого суспільства, оскільки в певних групах та інтернет-спільнотах дубенчани так спілкуються, ніби ніколи не планують побачити (зустріти) на вулиці осіб про яких вони пишуть. Як на мене, то потрібно більше мати поваги до людей і, в першу чергу, до самих себе.
– Що цікавого в роботі громадських організацій США ти помітив?
– Я їхав в основному подивитися як там працюють громадські організації. І найбільше вразило те, що вони професійні, тобто вони знаходять баланс між волонтерами і працівниками. Люди працюють у громадських організаціях і отримують гроші. В Америці набагато більше розвинене волонтерство, діти змалечку знають, що вони мають чимось займатися, або вони будуть допомагати. Уже з підліткового віку американці звикають до того, що вони щось мають робити у вільний час безкоштовно. У нас одиниці громадських організацій, які офіційно платять заробітну плату працівникам, а в Штатах – це норма. У США 20% внутрішнього валового продукту створюється саме у сфері неприбуткових громадських організацій. Всі вони думають де знайти кошти, як побудувати таку систему, щоб залучити кошти та потім мати можливість вирішувати свої задекларовані завдання та втілювати місію організації в життя. Але крім того неприбуткові громадські організації в США ще активно залучають бізнес-структури до фінансування та забезпечення їхньої діяльності. Наприклад, я був на підприємстві людей з інвалідністю (аутисти), де з 50 співробітників 15-20 осіб люди з аутизмом, і займається воно переробкою непотрібної електротехніки. Тобто це підприємство фінансує громадську організацію, яка займається питаннями людей з інвалідністю. Це мене найбільше вразило – в громадських організаціях США люди працюють як на роботі.
У Денвері була організація OpenMedia – ресурс добрих новин. Вони займаються піаром громадського сектору і для всіх громадських організацій надають консалтинг як проводити піар (інформування) серед громадян. Я б хотів, щоб у нас був такий ресурс, який би публікував не лише новини, а й інформацію про можливості, перспективи, проекти та позитивні моменти в житті громади.

– Як би ти хотів підсумувати нашу розмову, що потрібно нам, українцям?
– Україна в багатьох питаннях (на фоні інших держав) не пасе задніх, але українське суспільство має над чим працювати, в плані свободи слова, лібералізації, громадської активності, захисту прав і свобод, а також взаємодії між представниками влади, громадськості та бізнесу. А ще надзвичайно важливо інвестувати час та зусилля активної частини суспільства в розвиток громадянської активності та громадських організацій, які мають працювати професійно для того, щоб змінювати життя міста та громади на краще, орієнтуючись на світові стандарти життя. Потрібно шукати можливості й ресурси для подальшої співпраці з американськими організаціями в плані консалтингу, в плані обміну досвідом і співпраці.

(320)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію