Благодійники з Дубенщини не беруть бронежилети в поїздки на Схід
Вкотре дубенські капелани та волонтери вирушили на Схід з допомогою нашим бійцям 4 березня. Поїздку перед Великим постом, яку присвятили поминальній суботі, запланували відразу після минулої подорожі. В дорогу вирушили ігумен Меркурій, о. Тарас Гордійчук, о. Василь Лозинський та Олег Боримський. Не зміг поїхати з особистих причин Юрій Новосад.
Хоча зазвичай прихожани Дубенського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря у поминальну суботу приносять в храм хліб, солодощі, фрукти, цього разу, на прохання священиків, принесли продукти та речі, які можна передати на Схід. До доброї справи долучилися й інші релігійні громади Дубенщини – парафіяни храму Вознесіння Господнього наварили вареників та приготували салатів близько 30-40 відер, собор Різдва Пресвятої Богородиці та Спасо-Преображенська церква. До доброї справи долучилися громади Тараканова, Мирогощі, Бортниці та Миколаївки.

Оскільки прихожани зібрали достатньо продуктів та речей, капелани до цієї поїздки не залучали підприємців, які допомагають. З пальним традиційно допоміг Андрій Новак, а люди приносили ще й кошти. За них відремонтували автомобіль та закупили пальне, адже через навантажений причеп його цього разу потрібно більше. Причеп дав місцевий підприємець Михайло Тимощук.

Вирушили в дорогу в неділю, 4 березня, після літургії. Доїхавши до Сходу, відмітили контраст погоди, яка в нашій частині України вже весняна, а там – був сніг та деінде переметені дороги. Детальніше про поїздку розповів журналістам ігумен Меркурій:
«Після спокійної ночі в дорозі ми відвідали військових дубенської частини. Вони на річці в Луганській області поставили понтонний міст і опікуються ним. Передали їм подарунки та запчастини до катера, який потрібен для виконання бойових завдань, але поламаний. Ми побачили як працюють військові з нашої частини. Вони на катері патрулюють річку, щоб не було диверсії щодо цих мостів. До бійців надійшов сигнал, що річкою пливе збитий дерев’яний пліт, а на ньому військовий ящик. Пліт зачепився за дерева, тож потрібно було все перевірити. Нас взяли, щоб ми подивилися як будуть працювати. Вранці прибули сапери, яких викликають при виявленні чогось підозрілого. Ми разом поїхали до цього ящика. Пробували його дістати на берег, але не вдалося, тож вирішили підірвати. Невідомо було звідки цей об’єкт там взявся».

Туди ж до капеланів приїхали хлопці зі ще однієї частини, яка дислокується у Дубні і передали їм продукти.
«Біля наших захисників розташований ще один міст, який охороняє гірсько-піхотна бригада. Ці мости охороняють, оскільки в них стратегічне призначення, щоб наші мали шлях для відступу, – ділиться враженнями священик. – Ми вже були в них восени та на Різдво. Хлопці, що охороняють мости живуть в землі, в бліндажах. Цікаво подивитися як люди дають собі раду, коли немає ні води, ні світла – просто земля. У наших українців роботящі та умілі руки, в них є все, навіть стоять комп’ютери і провели інтернет у ліс».

Хоча капелани-волонтери рідко спілкуються з місцевими жителями, після проведеного часу з бабою Катею, що проживає у с. Нижнє, жінка стала їхньою улюбленицею.
«Ми ночували в баби Каті. Це дуже гостинна бабуся, яка розмовляє українською, звичайно, з суржиком, але українською. Це міф, що на Сході російськомовне населення, адже в селах розмовляють рідною мовою. Баба Катя є патріоткою і з початку війни опікується солдатами, допомагає всім чим може – варить вареники, а якщо велика ротація – бере до себе бійців. Односельці до неї ставляться по-різному, тому що вона помагає українським воїнам. Її родина, коли почалася війна, виїхала в Росію, а вона залишилася. В неї в хаті є кімната вся в фотографіях наших військових різних років. Ця жінка – улюблениця солдатів. Також баба Катя набожна і була рада, що до неї завітало стільки священиків», – пояснив ігумен Меркурій.

Після ночівлі у привітної бабусі волонтери поїхали в Донецьку область, де, насамперед, зв’язалися з артилеристами. З ними зустрілися на дорозі, адже ті живуть в полі, куди немає проїзду.
«Один з бійців з мого села, я не знав чи перебуває він в зоні ООС, але запитав. В нас своє переписування, я написав «Ти вдома чи гуляєш по степу?», той відповів, що гуляє (розповідає сміючись – прим. ред.). Я дізнався де він знаходиться і ми домовилися про зустріч. Вони були дуже раді і цей мій друг написав в мене на сторінці у Facebook подяку. Таке було вперше – нам часто дякують на місці, але щоб потім – нам було дуже приємно», – ділиться враженнями капелан.
Після цієї зустрічі дубенчани поїхали до своїх друзів – бійців Правого сектору. У тому підрозділі тоді перебувала депутатка Оксана Корчинська та багато відомих людей. Оскільки там багато дівчат, то наші земляки мали можливість привітати їх з прийдешнім святом 8 березня.
«Мали ми м’яку іграшку – тигра, якого вручили дівчатам, але спочатку з ним перефотографувалися всі хлопці, наче діти. На це було дивно дивитися, але, мабуть, в цьому вони знаходять для себе якусь радість серед тих буднів», – зазначив ігумен Меркурій.
Після цього переночували в підприємця Миколи, який має свій готель і завжди виділяє кімнату для дубенчан, щоб ті відпочили».
На третій день вирушили до знайомого благочинного Павла, з яким поїхали до іншого підрозділу Правого сектору, де також вивантажили все необхідне. Здивувало волонтерів те, що перехожі почали вітатися до священиків «Слава Україні», чого раніше не було.

Опісля побували у с. Новожеланне, де відвідали школу-інтернат і передали дитячі речі, які зібрали школярі Рівного для дітей Донбасу.
Після Новожеланного капелани-волонтери відвідали військових дубенчан у м. Мирноград, які тільки прибули на ротацію в зону ООС. Далі дорога пролягала у Краматорськ, де несе службу дубенчанин Сергій Тимрук. Зустрівшись, Сергій розповів про свою службу і показав життя підрозділу, побут якого вражав порядком і чистотою. Передавши Сергієвому підрозділу подарунки від дубенчан, вирушили додому.
На завершення спілкування ігумен Меркурій розповів, що вже давно капелани-волонтери не беруть в поїздку бронежилети.
«Не знаю, можливо, надто сміливими стали», – зазначив капелан та додав, що його вже давно не лякають постріли, а значно більше насторожує тиша.

(854)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію