Податкова реформа є панацеєю чи профанацією?

Інфантилізм і властиві йому безвольність і безвідповідальність співвітчизників породжують запит суспільства на героїв і месій, радикально швидкі вирішення проблем та пошук цих самих проблем не в собі, а зовні. При цьому, на відміну від інших народів, які вчаться на власних помилках, подальше до болю передбачуване розчарування не дає нам жодного уроку, кидаючи в обійми нового привабливого фокусника, жонглюючого радикалізмом і порожніми обіцянками. Упертість, з якою ми віримо в диво, одночасно втрачаючи країну, воістину гідне кращого застосування…

Однак, чудес не буває. А тому початок шляху навіть не вирішення, а усвідомлення проблем лежить у площині позбавлення від ілюзій, які стали реальністю для багатьох. Однією з таких є віра в податкову реформу, як засіб виходу економіки з кризи.

Перед тим, як перейти до аналізу двох існуючих варіантів реформ, навколо яких розгорілися основні податкові баталії в суспільстві, торкнемося самої податкової реформи, як такої. Відповімо на запитання: а чи можливо шляхом внесення радикальних чи не дуже змін у вітчизняну податкову систему, змінити економічні процеси, вилікувавши економіку? Відповідь на це запитання очевидна. Ні! Це неможливо. Податкова система країни, як її не змінюй окремо від інших інститутів держави, не може хоч якось істотно вплинути на зміни макроекономічних показників у країні, 70% економіки якої перебуває в тіні. До певної міри саме тіньова економіка врятувала нашу країну від потрясінь 2013-2014 років, замортизувавши шок політичної та фінансової лихоманки.

А поки що тінь – це реальність, це те, в чому ми всі існуємо, де нам існувати не тільки вигідно, а й комфортно. Наголошую – всім нам. І підприємцям, і робітникам, і офісному планктону і, як не дивно, державі. Чому? А запитайте для прикладу ваших колег, які отримують зарплату в конвертах, чи багато хто з них хотів би отримувати її по-європейськи, на рахунок, але за вирахуванням 20% податків? А поки, ви набираєте номери знайомих, відповім вам на прикладі тих довірливих підприємств, які перейшли на білі зарплати з 1 січня 2015 року, повівшися на трюк держави зі знижувальним коефіцієнтом ЄСВ. Більшість з них під тиском своїх обурених співробітників, багато з яких провели свого часу безсонні ночі на Майданах, змушені були взяти повністю або частково сплату ПДФО на себе, відповідно підвищивши зарплати.

При цьому, комфорт тіньової економіки далеко не в першу чергу вимірюється ставкою податку. Набагато важливішими для людей є, скажімо, інфляційні ризики, а для бізнесу – ризики, пов’язані з безпекою бізнесу в першу чергу з боку держави. Усім відомий прямий взаємозв’язок між розміром легального обороту підприємства і рівнем уваги до нього з боку держави. Крім того, якщо існує альтернатива: не платити податки взагалі, або платити їх за невисокою ставкою, податки платити не будуть.

Саме тому, говорячи про податок, ми повинні позбавитися ілюзії про те, що змінивши податкову систему, ми зможемо змінити економіку в цілому. Податки є лише однією зі складових детінізації. Працюючи в країні з таким багатим тіньовим досвідом, як наша, підприємець повинен розуміти власну економічну вигоду від виходу з тіні. Вигоду, яка обчислюється не абстрактними гаслами про його соціальну відповідальність перед суспільством, а конкретними грошовими знаками.

Так, приміром, розумна інтеграція вітчизняної економіки в економічну систему розвинених країн здатна детенізувати Україну набагато швидше, ніж зниження ставки оподаткування. Вимоги до прозорості українського бізнесу, що виходить на міжнародну арену і відповідне зростання вартості прозорого бізнесу порівняно з тіньовим, є стимулом для відмови від сірих схем і збільшення податкових платежів у всій економіці. Адже підприємства, які відбілили свій бізнес, вже не зможуть працювати з тими, хто не приймає нових правил гри.

З іншого боку, прості, але не популярні заходи, спрямовані на (1) зменшення обсягу розрахунків у готівковій формі, (2) лібералізацію валютного регулювання, (3) істотне скорочення сфери дії систем спрощеного оподаткування, (4) повсюдне запровадження засобів реєстрації розрахункових операцій, (5) переведення адміністрування податків у електронну форму – є тими механізмами, які ефективно стимулюють детінізацію економіки. Стимулюють, але не забезпечують її з достатньою часткою ймовірності.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що міф про те, що податкова реформа є панацеєю від хвороби української економіки, є не більш, ніж міфом. По-перше, жага життя хворого змушує його жити і розвиватися всупереч усьому, що в нормальних цивілізованих країнах вже давно викликало б його смерть. А по-друге, за всієї поваги до значенням й сили податку, ми не можемо припустити, що йому під силу вилікувати основні причини захворювання – війну, політичну й фінансову кризу. Таким чином, пропонуючи таблетку «податкової реформи», хворого лікують не тим і не від того.

Тепер про саму податкову реформу. Відомий філософ і публіцист Патрік Бʼюкенен каже, що за всіма процесами стоїть політика. Так, на політичному Олімпі останніми місяцями розгорілася неабияка битва між силами добра і зла з приводу двох варіантів податкової реформи, один з яких представлено головою Комітету ВР з податкової і митної політики пані Н. Южаніною (проект Н.Южаніної), а другий поки ще не внесено до ВР, але вже опубліковано Міністерством фінансів України (проект Н.Яресько).

Зброя першої – зменшені ставки податків, скорочення числа податківців, спрощення адміністрування ПДВ, збереження системи єдиного податку – проста й зрозуміла недосвідченому обивателю. Зброя Яресько – «пласкі ставки» податків у розмірі 20%, підтримка МВФ, Податковий кодекс у новій редакції, який зовсім трохи змінює досить велику кількість норм, виглядає не так привабливо для простого обивателя.

Давайте розберемося, проаналізувавши основні положення обох “реформ”. У проекті Н. Южаніної, на відміну від мінфінівського аналога, ставка ПДВ знижується з 20 до 15%. Річ безумовно приємна, як для споживачів, так і для бізнесу. Звісно, такий захід тягне за собою зменшення надходжень до бюджету від основного непрямого податку. Але можливо, Н. Южаніна знає, як залатати бюджетну дірку і можливо у неї є відповідні розрахунки, які вона до часу ховає від своїх виборців. З іншого боку, цілком розумно виглядають пропозиції депутатів щодо вдосконалення адміністрування ПДВ у частині дозволу на реєстрацію податкових накладних із запізненням, заборони податківцям анулювати реєстрацію накладних, введення он-лайн реєстру відшкодування ПДВ та деякі інші. Так само логічною виглядає і мінфінівська пропозиція щодо збільшення суми операцій, вчинення яких вимагає реєстрації платником ПДВ до 2 млн грн на рік. У сукупності це те, що дійсно може істотно допомогти бізнесу, хоч і не тягне на гучну назву «реформа».

Податок на доходи фізичних осіб і в одному і в другому варіанті законопроектів виписано, м’яко кажучи, неякісно. Незважаючи на велику кількість і красу гасел істотних змін у регулюванні немає. Те, що без сумніву звертає на себе увагу – ставка ПДФО. У обох законопроектах вона становить 20%. Ставки рівні, але з урахуванням того, що законопроект Мінфіну залишає воєнний збір у розмірі 1,5%, а комітетський проект його скасовує, оподаткування доходу у Н. Яресько все-таки вище.

Частково розходяться між собою законопроекти в частині єдиного соціального внеску. Ставки відрізняються вдвічі. При чому в мінфінівському варіанті істотно збільшується верхня планка об’єкта оподаткування. У цілому ставки стають «пласкими» і обчислення збору спрощується. Особливо потішить новий порядок сплати ЄСВ підприємства, котрі піддалися на фокус держави зі знижувальним коефіцієнтом.

Якщо говорити про істотні розбіжності між варіантами «реформ», то їх можна знайти в єдиному податку. Мінфін радикально звужує сферу застосування єдиного податку до рівня мікробізнесу (в т.ч. і в сільському господарстві). Комітет також дещо обрізає сферу застосування єдиного податку. Незважаючи на непопулярність позиції, нам підхід Мінфіну до вирішення проблеми єдиного податку, що став уже давно легальною системою контрпродуктивного ухилення від оподаткування, здається більш правильним. Система різнорівневого податкового тиску в межах однієї податкової юрисдикції зводить нанівець будь-які зусилля держави щодо детінізації економіки, роблячи відпочатку невигідною роботу на загальній системі оподаткування. Реверанс уряду в бік середнього бізнесу занадто дорого обходиться державному бюджету не так навіть з фіскальної точки зору, як будучи перешкодою для хоч якихось якісних змін системи оподаткування.

І так, звісно, логічним і правильним є введення реєстраторів розрахункових операцій для малого бізнесу. Питання давно назріло і відкладається виключно через те, що українська податкова казка послідовно відторгає непопулярні для її споживача рішення.

Практично непоміченими коментаторами пройшли зміни до правового режиму акцизного податку в законопроекті Мінфіну. А дарма. Проект збільшує акциз на алкоголь і тютюн, при цьому дещо знижуючи його на нафтопродукти. Але важливим є те, що законопроект вводить новий механізм електронного контролю обігому підакцизної продукції, а також електронний облік акцизних марок, що саме по собі спростить адміністрування податку. Також збільшено і ставки екологічного податку. Деякі незначні правки Мінфін вносить і в оподаткування майна, трохи збільшуючи ставки і виправляючи найочевидніші (але далеко не всі) помилки чинної редакції.

Певні зміни передбачено «реформами» і в частині системи податкових органів. Депутати пропонують скасувати податкові інспекції у звичному розумінні на рівні районів, значно скоротивши чисельність податківців. З іншого боку, обидва законопроекти навдивовижу одностайні в намірі зберегти податкову міліцію в системі податкових органів, перейменувавши її на гордо названу Службу фінансових розслідувань.

Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що хоч мінфінівський законопроект за рівнем юридичної техніки виглядає більш професійно, ніж законопроект депутатський, обидва документи навряд чи тягнуть на податкову реформу як таку, тим більш на податкову реформу, яка може сама собою реформувати економіку, вивівши її з тіні. Адже для здорової економіки набагато важливішим є не рівень податкових ставок, а порядок, напрямки та ефективність їх використання. Адже очевидно, що правильно, ефективно використані бюджетні кошти капіталізуються у вартості бізнесу, що працює в країні, а тому питання справедливості податкової системи лежить у площині не рівня оподаткування, а його рівності, загальності та чесності використання зібраних коштів.

У законопроектах безперечно є раціональні зерна, які без сумніву треба внести чим раніше, тим краще в податковий закон, проте ці зерна, навіть зібрані в один мішок, аж ніяк не тягнуть на реформу, не пропонуючи суспільству чогось справді принципово нового в порівнянні з тим, що існує зараз.

У такі часи не можна сподіватися на державу і варто розраховувати лише на себе, свято вірячи в те, що «тваринний дух» народу, про який писав Дж. Кейнс, здатний, всупереч усьому, – війні, кризі, владі – відстояти своє право не тільки на незалежність, а й на існування, усвідомивши те, що добробут суспільства і кожного його члена особисто лежить не в площині податкових, як і жодних інших реформ, а є виключно плодом рук наших.

За матеріалами: ESPRESO.TV

(7)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію