Обдаровані діти – майбутнє Дубенщини: дівчина-механік з ліричним вокалом

Солістка Будинку культури навчається на механіка і може знайти вихід з незручної ситуації на сцені
Інформаційний портал м. Дубно уже тривалий час шукає обдарованих дітей Дубенщини, щоб розповісти про них. Одну з таких юних зірок вдалося знайти у Мирогощанському аграрному коледжі на відділенні «Механізація». Юній Оксані Кривичун 15 років, дівчина родом з Рачина, де відома серед селян своїм чуйним характером та чарівним голосом, а без її виконання не обходиться жодне свято. Незважаючи на перехідний вік, дівчина більшість часу проводить за навчанням, є членом студради при коледжі, а найбільшою опорою та підтримкою вважає своїх батьків. Оксана відразу справляє враження цілеспрямованої та відповідальної людини, але спілкуючись з нею стає зрозуміло, що це, насправді, дуже мила та тендітна дівчина з ліричною душею.

– Оксано, ти зовсім нещодавно стала студенткою, розкажи, а якою ти була в школі?
– Я була завжди компанійською дівчиною та могла знайти спільну мову з кожним. Навчалася я добре, часто брала участь в різних конкурсах. На уроках не так вже й часто підіймала руку – була швидше сірою мишкою. 6 років навчалася в музичній школі гри на фортепіано, а на 7, останній рік, не змогла залишитися. З школою в мене багато чого пов’язано, саме школа дала мені поштовх співати. А зараз я навчаюся в коледжі і беру активну участь в заходах, оскільки серед механіків у нас ніхто не співає.
– Механік – це не дуже жіноча професія, тож чому ти обрала цю спеціальність?
– Багато хто здивований, що я вступила сюди, але так сталося. Мої батьки працюють в цьому ж коледжі – тато заввідділу «Механізація», а мама працює на відділенні «Агрономія». В моїй групі дві дівчини – я і моя однокласниця. Прийшовши на 1 вересня, я зрозуміла, що навчатимусь в чоловічому колективі і спочатку було страшно. Але насправді це не важко, а навіть і краще – завжди є допомога та підтримка.
– Коли ти почала співати і коли вперше вийшла на сцену?
– Я почала співати ще в садочку, тоді мені допомагали мої вихователі. Потім мій талант підтримували в школі, а пізніше й в музичній та в Будинку культури. Вперше я вийшла на сцену, напевно, в 2 класі. Я не беру до уваги шкільні концерти, а більш серйозні в Будинку культури. Мені дали якусь пісню про котика і включили не ту фонограму. Я зрозуміла, що це не моя музика, але я почала співати, розуміючи, що слова пам’ятаю, але в мелодію не попадаю. Тоді мене всі похвалили, що я не розгубилася.
– Чи співає ще хтось в твоїй родині і чи підтримують близькі твій вокальний хист?
– В мене бабуся співала, в неї був дуже гарний голос і всі кажуть, що я на неї дуже схожа не лише голосом, а й характером. Мої батьки підтримують мене, завжди ходять на мої концерти. Тато, коли знімав виступ на відео – в нього завжди трусилися руки. Я приходила додому, дивилася відео, а воно все трусилося. Вони завжди підтримували мене у всьому, завжди захищали та цікавилися моєю думкою, а коли я в чомусь сумнівалася направляли мене в потрібне русло. Батьки мене підтримують щодо вокалу, але не наполягають на тому, щоб я пов’язала з цим своє життя. Можливо так тому, що я сама цього не сильно хочу, якби я цим горіла, то горіли б і мої батьки.
– У яких вокальних конкурсах ти брала участь?
– «Зоряний шлях» – це був перший конкурс, на який мене випустили у 2 класі. Я там не зайняла призове місце – в чому дуже сильно розчарувалася. В цьому конкурсі я брала участь двічі. Пізніше декілька разів брала участь в конкурсі патріотичної пісні, будучи в восьмому класі я зайняла на цьому конкурсі 3 місце. Я була така рада, оскільки це було моє перше таке значне досягнення. Конкурсів було багато, але призові місця мені не давали.
– Ти переважно співаєш сама чи виступаєш у складі колективів?
– Зараз я співаю в ансамблі «Кумоньки», керівник Алла Грабар, і в ансамблі «Росинка», керівник Олена Ліщук. В нас часто проходять концерти та багато репетицій. А в коледжі я співаю сама. Важко дається як сольний спів, так і в колективі, оскільки ти можеш заспівати неправильно і всі повторять помилку за тобою. Коли я виходжу сама на сцену – я завжди дуже хвилююся і мені завжди здається, що я забула слова і я не знаю, що мені робити. Але коли ти виходиш до глядачів, занурюєшся в ту атмосферу – ні про що не думаєш, просто кайфуєш на сцені.
– Чи потрапляла ти в складні чи незручні ситуації під час виступів?
– Була така ситуація на Новий рік, коли я співала ще в школі. Мені дали вивчити пісню англійською за декілька днів до виступу. Я вийшла на сцену, абсолютно забула всі слова і почала співати щось своє. Що я там співала я не пам’ятаю, це навіть на відео ніхто не знімав. Повертаюся я за куліси і починаю плакати, оскільки розуміла, що співала щось не те. Але ніхто нічого не помітив і похвалили за гарне виконання.
– Який виступ був для тебе найбільш хвилюючим та важливим?
– Найважливішим для мене був виступ на випускному. Я співала пісню для батьків і це було дуже хвилююче, я дуже переживала, коли виходила на сцену. Я співала своїм батькам, і вийшовши на сцену, відразу розплакалася. Проте я взяла себе в руки і виконала пісню, яка розчулила всіх в залі.
– Розкажи детальніше про колективи, з якими співаєш зараз?
– Я давним-давно захоплювалася нашими Кумоньками, які виконують твори на дуже високому рівні. Мені запропонували долучитися до цього колективу влітку. Кумоньки – це дуже веселі люди, відповідальні та серйозні, люди, які дуже люблять свою справу та живуть нею. Коли я дізналася, що співатиму з ними, то дуже зраділа. Там співають старші люди, ми з однокласницею наймолодші, але проблем із спілкуванням в нас не виникає.

– Оксано, кому ти завдячуєш своїми успіхами?
– Насамперед я хочу подякувати своїм батькам за те, що вони багато чого для мене зробили, завжди підтримують, дають поради. Моя підтримка – це батьки і, звичайно, брат. Також я вдячна своїм шкільним вчителям, які дали мені необхідні знання, а особливо своїй класній керівничці Галині Дмитрівні. І, звичайно, моїм наставницям з Будинку культури – Аллі Грабар та Олені Ліщук, знання та допомога яких допомагає мені й зараз і не лише в музиці. Я вважаю, що саме через їхні настанови формується мій характер.
Оксана Кривичун пояснює, що обрала спеціальність далеку від вокалу тому, що вже давно зрозуміла, що це хобі, а освіта має бути більш потрібною на ринку праці. Хоча дівчина і не обрала професію пов’язану з музикою, вона не планує зупинятися в розвитку своїх музичних задатків. Зараз дівчина є солісткою Рачинського будинку культури і планує не зупинятися на досягнутому.

Журналісти Інформаційного порталу м. Дубно продовжують пошуки обдарованих дітей. Якщо ви знаєте таких – напишіть нам на електронну адресу – 03656.com.ua@gmail.com – прізвище, ім’я, контактний телефон батьків чи самої дитини та чому саме вона заслуговує стати відомою, тобто чим особлива.

(1041)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дякуємо!

Тепер редактори знають.