Що пообіцяв волонтер-американець та які враження лишились у нього про Дубно
Чимало дубенчан на вулиці, в магазині чи деінде могли зустріти веселого, майже завжди позитивного іноземця. А той, хто знав американця особисто може описати його лише як активну, відповідальну особу, що готова прийти на допомогу. Він – Джефрі Гленн, волонтер Корпусу Миру США в Україні, який близько 2 років працював на благо Дубна. Людина, що віддала частинку свого життя та прожила далеко від рідних і друзів для того, аби світ змінювався в кращу сторону. У наше місто американець прибув на запрошення громадського товариства інвалідів з дитинства «Доброчин». Протягом цього часу Джефрі працював з товариством, дубенським заповідником, допомагав, навчав молодь, підтримував та планував як розвивати громаду, неодноразово був спікером на семінарах, тренінгах тощо. Та час перебування в Україні вичерпався. У травні чоловік завершив волонтерство в Корпусі Миру та повернувся додому, в Америку. Які ж у добровольця лишились враження про місто, країну і чому він пішов на таку жертву – журналіст Інформаційного порталу м. Дубно запитав в американця.

– Джефрі, розкажи, будь ласка, що ти знав про Україну до приїзду та що ти можеш розповісти своїм рідним, друзям зараз?
– Про Україну до мого приїзду я знав небагато. Дещо з новин та ту інформацію, що надає Корпус Миру. У мене є друг, який служив у Корпусі миру в Україні до Майдану і я слідкував за новинами, але більшість західних інформаційних агентств публікують мало статей, репортажів про події у Східній Європі. А зараз я можу розповісти своїм друзям, рідним та організаціям, з якими працюю, наскільки неймовірні люди в Україні, наскільки вони цінують сім’ю, громади та країну, а також наскільки багата та красива українська культура.
– Що ти можеш розповісти про 2 роки волонтерства у нашій країні. Чи вдалось тобі досягнути мети, можливо, зробив якісь висновки?
– Волонтерство – дуже важливе, якщо ми хочемо, аби світ став кращим. Як батько п’яти дітей, дідусь онучки я не зміг сидіти і чекати, коли хтось почне щось робити для них, а тому я почав з себе. Коли подумав про волонтерство у Корпусі Миру, що це займе 27 місяців, перш за все поспілкувався з дітьми, запитав їхню думку та дозвіл. Дозвіл я попросив не тому, що його потребую, а тому що вони теж мають чимось жертвувати. І мої діти сказали мені одне й те саме: «Тату, ти маєш це зробити, як завжди навчав нас». Щодо мети…Багато людей вважає, що волонтерство – це щось велике, значне, глобальне, але насправді це маленькі речі, які роблять світ кращим. Хоча в Україні мені вдалося реалізувати деякі проекти, навчити і допомогти, я найбільше пишаюсь тим, що зміг заохотити інших, запропонувати поради, підтримку чи дати вказівки. А найбільше я пам’ятатиму ті часи, коли мене запрошували та зустрічали в домівках, серця багатьох людей в Україні.
– Які враження лишились в тебе про Дубно?
– Дубно має багату і захоплюючу історію, яка має всі шанси стати основним туристичним напрямком, щоб пропонувати високу якість життя своїм мешканцям, туристам та всім українцям. Я дуже сумуватиму за Дубном, воно у моєму серці.
– Опиши кількома словами людей і життя в Дубні.
– Моє життя в Дубні було надзвичайно насиченим і принесло свої нагороди. У мене багато друзів, сімей і людей, які піклуються про мене. Я зміг працювати і вчити, насолоджуватися містом і брати участь в різноманітних заходах. За два роки місто стало моєю другою «домівкою» і завжди залишиться нею.

– 2 роки життя ти присвятив нашому місту, Україні. А як ти думаєш, що варто змінювати дубенчанам?
– Я думаю, що всім містам потрібно рости і розвиватись. Не тому, що вони якісь не такі, а тому, що потреби суспільства з часом змінюються і найкращі міста – це ті, що відповідають потребам громади. Дубно – дуже прекрасне місто і може стати ще кращим місцем для людей. Я закликаю дубенчан брати участь у формуванні, житті та розвитку міста, особливо для дітей та молоді, оскільки вони успадкують те, що ви створите.
– Після повернення в Америку чи вирішив ти, що робитимеш, чим займатимешся?
– Насправді я не маю планів по поверненню, окрім того, що побачусь з сім’єю, друзями, бавитимусь з онукою. Я буду витрачати час на роздуми над моєю службою в Корпусі Миру та набутим досвідом. Протягом літа я сподіваюсь продовжити свою роботу з Миколою Мандзюком, аби розвивати туризм, знайти ресурси, щоб допомогти зберегти синагогу, а також працювати з викладачами Дубна для створення мовної лабораторії. Так як подорожую, то постараюсь зустрітись з українською діаспорою, аби сприяти інвестиціям та партнерству з Дубном та Україною.
– А чи хотів би ти повернутись в Україну ще раз?
– Так, звичайно. Я планую повернутися в Україну, у Дубно зокрема. До того, як поїхати я ознайомився зі Стипендіальною програмою ім. Фулбрайта та заповнив заявку на посаду в Україні. Сподіваюся, що мене оберуть для участі в програмі в 2019 році.
– І на завершення, що б ти хотів сказати дубенчанам.
– Усім дубенчанам я хотів би сказати спасибі за усмішку, допомогу та терпимість. Моє перебування в Дубні було одним із найдивовижніших та особливих моментів у моєму житті, де завжди лишатиметься частина мене. Мої благословення та теплі побажання.

(443)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію