Волонтери Корпусу Миру полюбили українські пісні та хочуть відновити працю на городі на Батьківщині
На Дубенщині 2,5 роки у Привільному прожив Максиміліан Хамм та 2 роки у Дубні Матильда Нассар. Весь цей час хлопець та дівчина займались волонтерством, працювали на добровільних засадах. Дівчина народилась у Палестині та в 11-річному віці емігрувала до США. Коли ж вирішила стати волонтером Корпусу Миру – її відправили в Україну. Тут вона працювала у Дубенській СЗОШ № 5 вчителькою англійської мови, проводила клуби з вивчення англійської. Матильді навіть до душі припала пісня «Вчителька», яку виконує ТІК, а Максові – «Вона» українського гурту «Плач Єремії».
Максиміліан народився в штаті Індіана, але навчався у Вірджинії, де здобув диплом молодшого спеціаліста з національної безпеки та бакалавра міжнародних відносин. У Привільному доброволець на початку перебування теж навчав англійської, але з часом працював з молоддю, допомагав організовувати Молодіжний центр у селі, спортивні табори у Дубні, Тернополі.

Їм обом по 25, за тиждень-два виповниться 26. Вони познайомились в Україні, хоча й жили у США на відстані, яку можна подолати за 9 год автівкою, і зараз у романтичних відносинах. А ще хлопець з дівчиною на днях повертаються на Батьківщину. І напередодні від’їзду журналістка Інформаційного порталу м. Дубно поспілкувалась з волонтерами. Американці, можна сказати, вільно спілкуються нашою рідною мовою і інтерв’ю відбувалось практично українською мовою.
– Максе, Матильдо, розкажіть, будь ласка, що мотивувало Вас поїхати так далеко від родини, в Україну?
– Матильда: Моя мама була в Корпусі миру і я, коли була маленькою теж захотіла працювати в цій організації. Я хотіла працювати в Україні, тому що хотіла говорити українською все життя.
– Макс: Я точно не знав, що хочу робити в житті, але знав, що не хочу просто сидіти в офісі, кабінеті. Після закінчення університету подав документи в Корпус миру і чекав. Мені було байдуже куди їхати, але я хотів здобути новий досвід. Пізніше для мене обрали Україну і я щасливий, що зміг приїхати сюди, працювати та жити тут.
– Якими ж були ваші перші враження по приїзді і що знали про Україну раніше?
– Макс: Я пам’ятаю, що я не здивувався, коли ми тільки приїхали в Україну – аеропорт як скрізь у світі. Але коли ми вже їхали автобусом і у вікні я бачив поля, то перші думки і враження складались, що це мій дім, тому що я живу в Індіані. Я тільки думав, що це так дивно. Все 100% виглядало так само, як у мене вдома. Вже у Привільному багато людей хотіли спілкуватись зі мною, зустрічали мене радісно і тепло, що дуже приємно. Я не знав ні мови, ні букв, але багато навчився тут. Для мене було приємно жити тут.
– Матильда: Я нічого не знала про Україну, окрім того, що тут холодно. Я не любила холодну погоду, але зараз звикла і все добре. Перших вражень я не пам’ятаю, але зараз дуже щаслива, що я тут. Я не хочу назад в Америку.

– А чи припала до душі українська кухня? Можливо вам сподобалась якась страва і Ви готуватиме її вдома?
– Матильда: Моя улюблена страва – вареники з картоплею, вони мені дуже подобаються. Але я не знаю як їх готувати (сміється – прим. ред.), хоча можу навчитись. Під час тренінгу в Чернігові я тільки готувала деруни. А ще ми вчились готувати голубці, але їх готував – Макс.
– Макс: Так, я готував голубці, проте мені також більше подобаються вареники. Але мені не до вподоби робити тісто.
– А український борщ?
– Макс: Ви знаєте…Я завжди хотів навчитися готувати, але я ніколи не вчився.
– А чи можете порівняти Україну і Америку?
– Матильда: Я не знаю чи є паралелі. Мені дуже подобається життя тут, воно простіше, ніж в Америці. Люди приділяють особливу увагу сімʼї.
– Макс: Завжди люди питають про різницю між нашими країнами. Я не бачу великої різниці, звичайно, що є різниця в культурі, але загалом невелика.
– Матильда: У мене інша думка. Під час мого перебування в Україні я зрозуміла, що ніколи не була щаслива в житті, але зараз я це зрозуміла, моє життя змінилося. Я хочу продовжувати навчання в університеті, але в Америці. Я не знаю, що буде в майбутньому, але я хочу ще повернутись, я маю тут «сім’ю» і не хочу просто казати «до побачення».

– Максе, Матильдо, що найбільше сподобалось в українській культурі, традиціях?
– Макс: Як на мене, це зв’язок з землею. В Америці все менше людей мають город, а українці працюють на землі, вирощують продукти самостійно. Тут цей звʼязок сильний і це те, що я хочу зробити після мого повернення в Сполучені Штати. Мені дуже сподобалась ця частина культури. Щодо святкувань, то вразило Івана Купала, Водохреща.
– Матильда: Я думаю, що тут є баланс. Люди вміють поєднувати сімю, роботу та дім. В українській культурі є свої плюси і мінуси. Найбільше мені сподобалось святкувати Різдво.

– Спливло 2 роки перебування на Дубенщині – що найбільше запам’яталось, вразило? Можливо, за чимось сумуватимете?
– Макс: Найбільше мені сподобалось працювати з молоддю. Через два з половиною роки я помітив як вони змінились, чому навчились і що майбутнє за ними, адже вони стають лідерами. Найголовніше – це люди і моя українська сімʼя, я хочу далі спілкуватись з ними, відвідувати їх, повернутись ще раз в Дубно, Привільне. За понад 2 роки вони стали для мене рідними. Як можна поїхати і про все забути – це не можливо. Головне для мене – відносини і друзі з яким я жив і працював.
– Матильда: Мені все було добре, я не можу уявити краще місто ніж Дубно в цій країні. Я знайшла щастя тут. Люди на Дубенщині – дуже прості, приємні і усміхнені, вони дбають, турбуються про інших. Я сумуватиму за цим.
– Чого не встигли подивитись в Україні, але дуже хотіли?
– Матильда: Я дуже хотіла побувати в Одесі і ми там були. Але ще б хотіла поїхати у Харків та на Шацькі озера, та не встигла цього разу.
– Макс: Я б хотів піти у похід на гору Піп Іван, але мені не вистачило часу. Ще мені дуже подобається парк Софіївка в Умані.
Новий рік волонтери не знають ще як святкуватимуть, але хочуть відзначати свято з рідними в Америці, бо востаннє це було 5 років тому. Окрім того у новорічну ніч Макс з Матильдою святкуватимуть другу річницю від початку їхніх відносин. Поки ж хлопець з дівчиною чекають відповіді з університетів, так як подали документи на магістратуру.
«Я сподіваюсь, що ми будемо разом навчатись у одному і тому ж закладі», – каже Матильда.

– А що б ви хотіли сказати, побажати знайомим дубенчанам?
– Макс: Я поважаю всіх з ким я жив, працював, відпочивав, та надіюсь, що у вас все буде добре, якнайкраще у житті. Сподіваюсь, що ми побачимось ще обов’язково.
– Матильда: Я скажу англійською, бо в школі, де я працювала, мене зрозуміють. I wanna say that I wanna see so much for you all get things in life you want. And I hope you’ll visit me in America, one day.

(550)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію