Вічна пам’ять герою-земляку

накидалюкВічна пам’ять та слова про героя-земляка Петра Накидалюка

Сьогодні, 11 березня, минає рік з дня загибелі нашого земляка, учасника антитерористичної операції на Сході України – Петра Накидалюка. Про Героя України написала вчитель Плосківської ЗОШ І-ІІ ступенів Мурза О.О. так:

«Щире, відкрите обличчя, проникливий погляд ледь примружених сіро-голубих очей, стримувана посмішка. Між брів, не чіпаючи чола, лягла тоненька, майже непомітна зморшка. Перше враження – молодий, але бувалий, загартований життям, впевнений у собі хлопець, можливо, трохи стомлений, але витривалий, мужній; з ним – не страшно, спокійно; він – захистить. Таким залишився навічно на останніх світлинах Петро Накидалюк.

11 березня 2016р. виповнюється рік, як Петро Іванович Накидалюк, тоді механік-водій 17-ї окремої танкової бригади, загинув під час бойового завдання в зоні проведення АТО біля селище Широкине Волноваського району Донецької області.

Односельчани, як молоді, так і старшого віку, дуже добре пам’ятають цього хлопця. Його завжди тягнуло в рідне село – Плоску. Тут він народився, тут жили найрідніші йому люди – дідусь із бабусею по материній лінії. Коли ж дідуся не стало, Петро, закінчивши 8-й клас СШ №3 м.Дубна, приїхав до улюбленої бабусі Наді. 9-й клас закінчував уже в Плосківській школі.

Кмітливого хлопця радо прийняла школярська сім’я. Не надто говіркий, середнього зросту, міцної статури, з непокірним русявим хвилястим волоссям, він одразу сподобався однокласникам, та й у вчителів хвилювання – як же ж то приживеться міський хлопець у сільській школі? – зникло за кілька днів опісля.

Петро виявився працьовитим хлопцем. Після уроків одразу поспішав додому. Хворій бабусі помічник, ой, як потрібен! Сусіди дивувалися його працелюбності, терплячості. Ще не кожен дорослий, мабуть, так доглядатиме за лежачою людиною, як це робив зовсім юний хлопець.

Потім навчався в Дубенському професійно-технічному ліцеї, вільний час віддавав улюбленому заняттю – армреслінгу, з 17 років – уже професійно. З цього виду спорту вихованець Дубенської спортивної школи, здобувши чимало перемог, отримав звання кандидата у майстри спорту України.

Він був хорошим господарем, умів робити все, нікому не відмовляв у допомозі. Чимало зробив і для Плосківської школи: фарбував вікна, а це ж велика двоповерхова будівля. Сюди, до рідної школи, Петро поспішав за першої можливості. Приходив і тоді, коли пощастило приїхати у відпустку із зони АТО, зустрічався з учнями, вчителями. Це вже був не той веселоокий, завжди усміхнений хлопчина, яким запам’ятався по закінченні 9 класу. Це був дорослий, змужнілий юнак, у якого кожне слово було розумне, виважене, який мав власний погляд на життя, усвідомлював складність ситуації в Україні, необхідність берегти її цілісність та незалежність.

Він не стояв осторонь важливих подій у житті країни. Під час Революції Гідності побував разом із друзями на київському Майдані, коли покликали за мобілізацією, не вагаючись, пішов на фронт. Забезпечуючи підсилення оборони полку «Азов», завжди був на передньому краю боротьби. Орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким нагородили посмертно танкіста Петра Накидалюка за проявлені мужність і героїзм, вручили матері солдата Неонілі Олексіївні Шатнік.

Плосківчани свято бережуть пам’ять свого героя-земляка. На фасаді Плосківської ЗОШ у травні 2015 р. Петрові Накидалюку було відкрито меморіальну дошку. Матір загиблого бійця запрошують до школи на тематичні заходи, вшановують пам’ять воїна у сільському будинку культури; палахкотять квіти на могилі солдата.

Ім’я Петра Накидалюка – серед десятків імен полеглих у зоні АТО 2014-2015 років з Рівненщини, вписаних у книгу-пам’ять, що присвячена борцям за незалежність України під час Революції Гідності та російсько-української війни (АТО).

Кажуть, час лікує душевні рани. Можливо. Очевидно, з часом зменшиться біль утрати в односельців, друзів, родичів. Але матері болітиме довго, бо горе її – безмежне, невимовне. Крається від туги материнське серце, кровоточить незагойна рана пекучими мовчазними сльозами. А син замислено дивиться зі світлини, немов промовляє: « Не плачте, мамо, і за все мені простіть. Я не вернусь уже. А ви – живіть».

Йому цьогоріч виповнилося б двадцять шість. Йому б – жити, кохати, творити…

Петро Накидалюк віддав своє життя за нас, за своїх рідних, за свій народ, за свою Україну-неньку. Схилімо ж голови перед світлою пам’яттю доблесного сина України. Герої не вмирають!

Вічна пам’ять Герою!»

(32)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Вас також можуть зацікавити...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дякуємо!

Тепер редактори знають.