Доброта незнайомої жінки допомагає боротись за життя важкопораненому бійцю з Дубна Роману Кубишкіну
Лікарі не давали йому майже ніяких шансів. Коли біля моргу хтось випадково помітив пульс у чоловіка, якого вже вважали «двухсотим», замість голови у нього було суцільне місиво із кісток, мізків і шматків цегли. Побратими впізнали Романа лише по одягу і просто не могли повірити, що він вижив після тієї м’ясорубки у Пісках, поруч з Донецьким аеропортом. Але найважче – було попереду…
Сьогодні дубенчанин Роман Кубишкін, доброволець «Правого сектору» з Рівненщини, вже більше року бореться за життя. Він переніс вже три десятки складних операцій, але і досі вважається стабільно важким пацієнтом. Він нього відмовилися десятки клінік і госпіталів, і лише стараннями волонтерів було все-таки знайдено приватну клініку під Києвом, яка погодилася дати йому шанс. Зрештою, в абсолютно безконтактного пацієнта почали спостерігати прогрес, проте у найскладніший період реабілітації поруч із чоловіком опинилася лише чужа людина.

Валентина вже майже рік опікується своїм Ромашкою, як вона ласкаво називає підопічного. Доглядати Романа її також винайняли волонтери. Дружина із сином деякий час відвідували чоловіка, але його травма видалася надто важкою для них. Відтак доглядає бійця, годує, вдягає, міняє памперси, катетери та голить пані Валентина, власний син якої загинув два роки тому від рук п’яної компанії, заступившись за дівчину.
Наразі Роман дихає через трахеостому, харчують його через зонд, а півгодини у вертикальному положенні даються колись дужому чоловікові непросто. Від перевтоми він засинає і лікарям доводиться його ворушити і турбувати, щоб він рухався. Завдяки спеціальному тренажеру, який сам крутить педалі ногами Романа, мозок чоловіка заново запам’ятовує моторику рухів. Проте вже великою перемогою є те, що Роман самостійно розплющує очі, показує язик і реагує поглядом на людей. А ще – проявляє деякі емоції. Коли побачив свого командира, який сказав, що чекає його здорового, Роман заплакав.
Сльози на очах бійця з’являються і тоді, коли десь відлучається його нова ненька, якою стала для нього пані Валентина. І тітка Валентина зізнається, що прикипіла до цього парня, і не кине вже свого Ромашки.
Незабаром його чекає наступна надскладна операція на трахеї. Після неї, кажуть лікарі, є надія, що він сам дихатиме і ковтатиме. Решта прогнозів – дуже непевні, але тішить те, що ліві рука та нога воїна, на які медики не покладали ніяких надій, все-таки запрацювали. За словами Волонтерки Ксенії Негрей, яка займалася пошуком клініки для Романа Кубишкіна, нейрохірурги «Нодуса» борються за кожну клітину мозку, але жити повноцінним життям Роман, на жаль, вже ніколи не зможе. Втім, лікарі стверджують, що ми використовуємо свій мозок лише на 5%, тому волонтери та побратими воїна вірять, що Рома зможе сидіти в інвалідному кріслі, а після того, як йому зроблять спеціальну операцію на горлі – навіть зможе говорити.
Відомо, що жіноча, а тим паче материнська любов, доброта і турбота здатні творити дива. Тому янголи надії не покидають цю тиху палату в українській клініці в Броварах – разом із пані Валентиною Роман вперто продовжує боротись за життя.
За матеріалами: Голосно

(45)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію