Чотири сценарії можливого розвитку подій в Україні

Сценарії для України. Два критично важливих фактори, що формують 4 сценарії на найближчі 6-9 місяців. Цей матеріал готувався дуже довго, і ще пару тижнів «відлежувався» перед публікацією. Аж ось почалися події, передбачені сценаріями: генпрокуратура, Мукачево… і ми зрозуміли, що годі вже чекати, пора оприлюднювати.

1. СИТУАЦІЯ НА СЬОГОДНІ

Попередній сценарний аналіз, опублікований наприкінці грудня минулого року, частково справдився, частково ні. Базовий сценарій був описаний таким чином: «Повільний темп реформ, зниження рівня життя, закручування податкових та регуляторних гайок, зупинка бізнесу, масові звільнення працівників, ще більше зниження рівня життя та зростання соціальної напруги на тлі війни і несправедливості – все це призводить до соціального вибуху».

Основним сценарним фактором тут є повільний темп реформ, який неважко було передбачити через коаліційний, а не професійний характер уряду. Передбачення виявилися помилковими у частині темпу реалізації базового сценарію: як темп реформ, так і рівень соціальної напруги виявилися значно меншими за очікувані. Так само ми помилилися у темпі появи нових лідерів: їх нема. Дійсно, український народ виявився найтерплячішим, і тут доведеться погодитися з аналітиками, які визначають українську революцію як найповільнішу революцію у світі, де зміни, що можна зробити за тижні, відбуваються роками.

Ми неодноразово писали про реформи в Україні як про війну на другий фронт: маємо гарячу війну на Сході та холодну, але жорстку війну в тилу з Гідрою – пострадянською корумпованою системою. Отже, сценарії подальшого розвитку України, за умов замороження першої війни, визначаються перебігом другої війни, яка є не менш важливою. Адже без перемоги над корупцією та зрадництвом, без припинення звичного схиляння перед усім російським, без руйнування традиційної економічної залежності від російської Старшої Гідри остаточна військова перемога неможлива, скільки б то не коштувало життів героїв.

Успіхи у війні з Гідрою є, і їх багато, але вони носять тактичний характер. Стратегічно Гідра зміцніла і перестала боятися. А кого боятися? Народ не бунтує, ідея Третього Майдану популярна лише серед прихильників Медведчука, добровольчі батальйони загалом влилися у Збройні Сили, розлючені люди не ходять вулицями і вже нікого не пхають у смітники. Низький темп реформ означає не лише зубожіння населення та згортання економіки, але й втрату довіри. Останнє є більш небезпечним: за умов довіри можна пережити будь-які негаразди.

Існуючі суб’єкти соціально-політичного процесу майже видохлися. Очевидно, що нова сила так або інакше постане. Питання в тому, якою буде ця сила. І друге питання: чи постане нова сила сама по собі, тобто органічно, а чи через зовнішній вплив у тому чи іншому вигляді.

2. ФАКТОРИ

Обмежимося рамкою наступних 6-9 місяців і спробуємо зазирнути в майбутнє за допомогою сценарного аналізу. Практичний підхід до побудови сценарного простору означає, що ми намагатимемося виокремити декілька ключових сценаріїв, а для того – зрозуміти, які основні фактори рухають ситуацію. Майбутнє визначається спільною й одночасною дією сотень факторів, але нам треба знайти найважливіші.

Першим із найважливіших факторів є зовнішній тиск задля прискорення українських реформ. Неуспіх реформ, якщо дивитися ззовні, означає, що Україна не впоралася сама. Захід досить серйозно сприймає загрози світовій безпеці, які створює Росія, і розуміє, наскільки українська невдача посилить ці загрози. До всього цього Захід не готовий в першу чергу через те, що не готові ми самі: Україна не пройшла перевірку за принципом «ми допомагаємо тим, хто помагає собі сам», що його Захід сповідує десятиліттями.

Але в поточних умовах Україна є набагато важливішим чинником стабільності і порядку у світі, ніж Греція. Падіння України означає не лише російські війська на кордонах НАТО і «зелених чоловічків» в Естонії та Латвії. Падіння України означає, перш за все, руйнування всіх принципів, на яких ґрунтується сьогоднішній світ: принципу незастосування сили, принципу недоторканості кордонів, принципу відповідальності. Це перший крок до реальної, не холодної світової війни, як падіння Чехословаччини у 1938. Тому не виключено, що нас не полишать наодинці з нашими проблемами: не допомагаючи ні зброєю, ні інвестиціями, нам допоможуть зовнішнім тиском. І цей тиск буде посилюватися тією мірою, якою проблеми в Україні будуть наростати, аж до певною мірою введення «зовнішнього управління». Водночас можливий і абсолютно протилежний варіант: Захід не зможе ні прийняти виважене рішення, ні консолідуватися щодо нього. Це перший із двох ключових факторів.

Другий ключовий фактор є суто внутрішнім, він стосується соціальної ситуації. Але виокремити його непросто. Адже багато важливих внутрішніх факторів, по суті, є константами, тобто незмінними. Серед них – неспроможність держави, висока соціальна енергія активної меншості та байдужість пасивної більшості, співвідношення між цими двома частинами суспільства.

Що ж є змінною величиною? Безумовно, ключовий фактор пов’язаний із громадянським суспільством, саме воно є основним рушієм модернізації країни в умовах слабкої держави та відсутності сталих соціальних інститутів. На наш погляд, змінним фактором є рівень інтеграції активної меншості. З одного боку, люди стомилися, втратили багато грошей як через банківську кризу та інфляцію, так і через допомогу фронту, переселенцям тощо. Сотні тисяч людей видохлися і волонтерять (під цим словом ми розуміємо будь-яку активну громадську роботу: фронт, переселенці, реформи тощо) не на ентузіазмі, як рік тому, а через почуття обов’язку, неприйнятність рішення припинити й кинути.

Отже, ключовий фактор, що визначатиме подальший розвиток подій в Україні, це інтеграція громадянського суспільства: рівень довіри, толерантності, взаємного визнання та прийняття, готовності до спільної дії, спільної творчості, готовність до прийняття чужої ідеї замість своєї заради консолідації та спільної дії. Протилежним трендом є індивідуалізація (атомізація) через втому, зневіру, розчарування і втрату довіри. Боротьба цих трендів визначатиме, який зі сценаріїв реалізується.

3. СЦЕНАРІЇ

Наявність двох факторів з непередбачуваною силою – інтеграція/атомізація громадянського суспільства та зовнішній тиск – у рамці 6-9 місяців створює сценарний простір, описаний нижче. (Зазначимо, що стаття була написана до гучних справ у Генпрокуратурі та подій у Мукачеві, а ці події повністю вкладаються у подані нижче різні сценарії – отже, остаточного вибору сценарію ще не відбулося.)

Сценарій «Колапс з обгорткою» (основні параметри: атомізація громадянського суспільства, сильний зовнішній тиск). Економіка остаточно згортається під впливом війни, коливань світових цін, продовження тиску на бізнес, вимивання обігових коштів тощо. В таких умовах Захід допомагає Україні втриматися на плаву, але ставить при цьому жорстку умову: заміна горе-реформаторів справжніми, високий темп реформ (хоча би для забезпечення подальшої спроможності обслуговувати зовнішній борг). Невмілих та самозакоханих політиків в уряді змінюють фахівці, збільшуючи частку іноземців-професіоналів. Парламент вимушений голосувати за реформи під загрозою соціального вибуху у випадку ненадання західної допомоги. Це створює умови для початку економічного відновлення через 9-12 місяців після початку рішучих реформ.

Сценарій «Острівці реформ» (основні параметри: інтеграція громадянського суспільства, сильний зовнішній тиск). Швидкі реформи в окремих сферах та областях (успіх Михеїла Саакашвілі в Одесі, Еки Згуладзе у створенні нової патрульної служби, Давида Сакварелідзе у реформі прокуратури, авторитет Івана Міклоша у визначенні параметрів податкової реформи і, звичайно, успіхи реформаторів українського походження), що відбуваються значною мірою під тиском і контролем Заходу, призводять до того, що «острівці реформ» зростають та поєднуються в «континенти», залишаючи все менше «кормової бази» для корупції. Силові органи розколюються: інстинкт самозбереження примушує частину суддів, прокурорів та міліціонерів «зрадити своїх», поклавши край круговій поруці. Все це призводить до початку економічного зростання максимум через півроку.

Сценарій «Лихі роки» (основні параметри: атомізація громадянського суспільства, слабкий зовнішній тиск). На тлі подальшого зубожіння населення і зростання напруги вплив центральної влади слабшає, громадські рухи втомлюються і розпадаються. Натомість з’являються і зростають нові «центри сили» місцевого та регіонального значення: олігархи з їхніми приватними арміями, численні окремі озброєні групи «борців за справедливість», російські агенти впливу з їхніми «народними республіками», колишні регіональні барони тощо. Ймовірніше, кордони країни на цей час будуть вже зовсім іншими. Цей сценарій є інерційним, тобто сюди все рухається, якщо нічого не робити. Відповідно, стратегія буде вимальовуватися як втеча з цього сценарію.

Сценарій «Республіка» (основні параметри: інтеграція громадянського суспільства, слабкий зовнішній тиск). Загроза економічного колапсу та військової поразки стимулює різку консолідацію громадянської активності, що виливається у широкий народний рух за реформи. Тиск на парламент та суди призводить до швидкого ухвалення необхідних законопроектів та судових рішень про притягнення до відповідальності корупціонерів різних мастей. Паралельно з’являються абсолютно нові соціальні інституції там, де старі виявляються неспроможні: виникають Громадянські Варти та волонтерські «міністерства», третейські суди та громадські «люстраційні бюро», система обігу «векселів довіри» та системні краудфандингові фонди тощо. З’являються нові лідери та нові політичні сили, що мають (на відміну від існуючих) яскраво виражену ідеологічну забарвленість, праву та лівоцентричну, їхня інтелектуальна дискусія формує суспільний порядок денний. Цей сценарій можна визначити як найбільш бажаний. Стратегію суб’єкта (у даному випадку громадянського суспільства) слід визначити як перехід від інерційного сценарію до найбільш бажаного.

Зазначимо, що фактором, який забезпечує стабільність системи, як це не дивно, є російська агресія. Саме війна консолідувала українську націю, збільшила соціальну активність громадян, зробила реформи життєво необхідними, стимулювала допомогу Заходу. Припинення військової загрози з боку Росії може призвести до втрати цих нестійких факторів розвитку і повернення на траєкторію нічогонероблення. Ще одне зауваження полягає в тому, що сценарний аналіз не може передбачити появу «джокерів» (Насім Талеб називав їх «Чорні лебеді») – малоймовірних, але дуже важливих подій, які різко змінюють ситуацію.

4. НАРИС СТРАТЕГІЇ

Від інерційного сценарію «Лихі роки», куди ми скочуємося, треба перейти до сценарію «Республіка». Але фактор, який розрізняє ці два сценарії, важко піддається впливу, його не можна швидко змінити.

Отже, ми маємо працювати над інтеграцією наявних громадських сил. Вони являють собою загрозу для Гідри лише тоді, коли миряться з розбіжностями заради головного – реалізації спільного бачення майбутнього. Саме так переміг Майдан, але тепер ми розуміємо: то був лише перший бій тривалої війни.

Нарешті, потрібно максимально використовувати принципи, які допомогли вистояти і перемогти на Майдані.

1) Принцип правди. Не мовчати. Не боятися «виносити сміття з дому». Таргани бояться світла. Не боятися посваритися з тим, хто не є і не буде союзником і партнером. Не боятися називати речі своїми іменами.

2) Принцип довіри. Вважати за замовчуванням «своїм» того, хто стоїть пліч-о-пліч. Довіряти на основі спільного бачення і спільних цінностей, довіряти, доки факти не примушують до протилежного. Розширювати кола довіри за методом «друг мого друга – мій друг».

3) Принцип спільної дії. Краще разом реалізувати не найбільш блискучу і не найбільш геніальну ідею, ніж окремо кожному реалізовувати свою власну.

Звичайно, це не є стратегія, лише нарис напрямку спільної роботи. Наша мета полягала в першу чергу в аналізі сценаріїв війни Республіки з Гідрою, перебіг якої визначає існування України.

(42)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію