Понеділок , 22 Жовтень 2018



Home » Мiсто » Боротьба за здоров’я – мовчазного Матвія все ж почули

Боротьба за здоров’я – мовчазного Матвія все ж почули

У маленького Матвія Стрільчука з’явились всі шанси, щоб чути та розмовляти і вчасно з ровесниками піти в школу
Про 1,6-річного Матвія Стрільчука з Дубна знає не лише область, а й значна частина країни. З народження хлопчик не міг почути звуки навколишнього світу, голос рідних. З чим не змогли змиритись батьки дитини та не стали чекати допомоги склавши руки. Мама Оксана навіть з поліцейської перетворилась у кондитера, ночами випікала печиво, яке замовляли небайдужі. Завдяки випічці, допомозі людей родині Стрільчуків вдалось назбирати 14 тисяч євро, майже половину суми, що необхідна була на операцію у Польщі. Та, на щастя, все вирішилось значно швидше. На Другому благодійному забізі 1 червня пані Оксана розповіла приємну звістку – хлопчика вже прооперували. Детальніше про операцію жінка розповіла місцевим журналістам.
– Оксано, поділіться своїми враженнями про забіг, що відбувся на підтримку Матвійка.
– Взагалі враження у нас фантастичні. У Дубні стільки людей зібралося і не просто так, а заради Матвійка. Коли тобі дзвонять і дають гроші – це одне, коли ти вже розкис і не знаєш, коли назбираєш необхідну суму. А от такі заходи морально дуже підбадьорюють. Нам було дуже весело, Матвійко біг тільки на руках, а Владислав з «музикою» – сміючись каже дубенчанка. – Ми будемо старатися брати участь в подібних заходах і Матвійко буде готуватися, щоб бігти, а не пасти задніх.
А коли вам засвітилось світло в кінці тунелю, коли дізнались про можливість оперування в Україні і як?
– Насправді у нас було вже декілька таких «вспишок», що нам казали: «Готуйтесь до операції». Ми зверталися в українські фонди, але з часом зрозуміли, що матеріально нам ніхто не допоможе і грошей в Україні ніхто не дасть. Деякі фонди могли допомогти збирати кошти, але, як виявилось, не зовсім прозоро, тому ми продовжили збирати гроші самі. Спілкуючись з батьками, які це вже пройшли, ми взнавали про різні іноземні фонди. Останні відмовляли або ж рекомендували звертатися в наступному році. З нового року нам повідомили, що співпраця з Україною припинена – це засмутило. В іншій благодійній організації нам сказали виготовляти терміново біометричні паспорти, бо можуть викликати в будь-яку хвилину, коли появиться місце або меценат якийсь. Я з Матвійком швидко зробили паспорти, зробили МРТ у Києві дороговартісне. Вже й ніби підготувалися. Але надійшли відповіді, що такій мамі не потрібна допомога, вона може допомогти ще комусь, а фонди допомагають тим, хто безнадійний.
– А коли Ви почали збір коштів та як швидко вдалося досягнути бажаного?
– Можна сказати, що ми досить швидко зібрали гроші, хоч офіційно стартували 19 грудня, а реально почали збирати кошти в лютому, коли стала випікати печиво. Як знак, що його варто пекти було те, що Матвійко сказав перед самим Днем закоханих «мама». Вже потім вийшли на швейцарський фонд Моніки Ледхер і вони нам сказали, що зараз не допомагають робити операції за кордоном, але допомагають закупляти імплантати за такою ціною, як вона у Європі. А от німецький фонд для проведення таких операцій закупив обладнання у Луцьк. Ми заплатили те, що мали, а решту нам додали. У Луцьк приїхав хірург з Києва, бо з цими благодійними імплантатами від фонду Моніки в Інституті нас не хотіли брати. Але в Луцьк приїхав хірург з Києва Миронюк Борис Миколайович та спільно з заступником лор відділення Жиленком Русланом Адольфовичем зробили операцію.
– Оксано, а як проходила операція? Що Ви тоді почували та як себе поводив Матвійко?
– Самого дня ми чекали дуже довго. Спершу нам пообіцяли, що привезуть імплант на 4 число і що в нас буде операція. Коли ж ми вислали гроші завчасно і імплант не приїхав – дуже злякалися. Хоча заспокоювали ті, хто вже прооперувався, і волонтер Людмила, яка представляє фонд, розповідала, що таке буває. Бо його виготовляють в обмеженій кількості, а внутрішню частину треба замовляти і чекати поки зроблять. І слава Богу все минуло нормально, нас не «кинули». У фонді проінформували, що 23 травня відбудеться операція. Коли у нас вже був імплант на руках нам сказали: «Напевно Ви 23 не їдете, поїдете на наступний тиждень, бо змістився графік». Чимало треба було пережити, але нерви потрачені даремно. 22 числа ми приїхали в Луцьк і нас положили в лікарню. А вранці наступного дня Матвійка оперували першим, так як він найменший по зросту. Операція тривала, як мені здавалось вічність,а насправді – близько 2 годин. Хоча нам пояснили, що півгодини він ще був у післяопераційній палаті, де слідкували за його показниками. Ми з чоловіком сиділи в палаті і кожного разу, коли їхала каталка, як скажені бігли до дверей і дивилися чи то не нашу дитину везуть. Матвійко відразу довго спав, просинався, але на руках у нас заспокоювався і далі спав. В принципі операцію переніс добре, відійшов легко. Ввечері в нього був такий апетит, а сильно кормити дитину не можна після наркозу, що можна сказати, ми виривали в нього їжу. Коли він знову заснув, ми з чоловіком нарешті вирішили поїсти і це котенятко проснулося, і почало тихенько забирати у нас бутерброди.
Так як Ви зараз знаходитесь на фінішній прямій, то що б Ви хотіли сказати людям, які пройшли з вами весь цей шлях?
– Хочу сказати, що нам допомагали не тільки наші родичі, куми, а й друзі, які майже з кожної зарплати приходили і приносили гроші. Уже було соромно і не зручно відкривати їм двері, що вони кожного місяця відривають гроші від сім’ї. До речі, Матвійко згуртував людей різних конфесій, нам допомагали з різних церков. Багато хто казав йдіть в церкву, там вам допоможуть, але я не могла просити в бабусь, яким пенсії ледь вистачає на життя. Самі настоятелі до нас дзвонили, находили і збирали для нас гроші. Зокрема, церква Київського Патріархату у Малих Садах, батюшка з Івання неодноразово збирав гроші, продавав печиво, отець Роман Бобесюк проводив для нас благодійну ярмарку. Можливо, це стане прикладом об’єднання для всього, не тільки для Матвійка, а і для інших людей. За допомогу всім їм та небайдужим людям ми щиро вдячні.
Уже 9-10 червня родина Стрільчуків поїхала у Київ, де Матвійку підключили імплант. Повну гучність відразу ввімкнути хлопчику не можуть, бо це для нього буде шоком, але з часом гучність підсилюватимуть. Також з дитиною мають працювати сурдопедагоги. У Дубні таких, на жаль, немає, а тому їздитимуть у Львів. Після того Матвійку слід відвідувати логопеда. У нашому Будинку дітей та молоді хлопчика разом з братом Владиком пообіцяли взяти на танці. Як і мама дитини, так і всі, хто вболівав за маля сподіваємось, що до наступного Дня захисту дітей Матвій зможе вивчити та розповісти віршик.

(134)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Боротьба за здоров’я – мовчазного Матвія все ж почули Reviewed by on . У маленького Матвія Стрільчука з’явились всі шанси, щоб чути та розмовляти і вчасно з ровесниками піти в школу Про 1,6-річного Матвія Стрільчука з Дубна знає не У маленького Матвія Стрільчука з’явились всі шанси, щоб чути та розмовляти і вчасно з ровесниками піти в школу Про 1,6-річного Матвія Стрільчука з Дубна знає не Rating: 0

Залишити коментар

scroll to top

Дякуємо!

Тепер редактори знають.